Завантажити

потім “Час покаже і підкаже,” – вирішив Бруно подумки, лише трохи нервуючись від несподівано з’явленої у нього делікатности щодо потреби для нього відразу проставити крапочки над усіма “і”, хоча жоден м’яз на його обличчі не здригнувся, проте депутат і не придивлявся до почуттів новенького помічника. Бруно не міг погодитися з Максовим твердженням щодо недоцільности заводити з кимось із нових колеґ щирої дружби, бо саме щирі товариші неоднораз рятували його з найскрутніших ситуацій, як і він їх навзаєм, навіть тоді, коли це було прямим порушенням суворих правил і приписів зі збереження конспірації нелеґальних операцій. Проте не став заперечувати, залишив це з’ясувати на потім, коли придивиться до нових колеґ уважніше...
Рік на службі у Макса пролетів для Бруно вдивовижу швидко, може тому, що доводилося найчастіше працювати без вихідних, щоправда, після завершення деяких акцій, як про них казав Макс, того ж дня відлітав Бруно зі своєю новою напарницею Мартою на тиждень-другий до далеких екзотичних країн. Там і чекали на повідомлення, що все минуло пересічно й буденно навіть для потерпілих, наче сталося все випадково з дивного непорозуміння окремих вайлуватих клерків, які вже дістали суворі дисциплінарні стягнення з черговим попередженням щодо їхньої не повної відповідности до займаних посад. На більше покарання тих винуватців керівництво не змогло піти, бо де ж йому нині взяти не кращих спеціялістів, а хоча б таких самих, до державної установи, коли справжніх фахівців звабили значно більшою зарплатнею спритні приватні фірми. Оскільки подібні проколи у конкурентів траплялися далеко не щодня, хоча й не так вже зрідка, до них уже майже всі звикли, зазвичай списували на розрахований відсоток ризику, без якого не буває великого бізнесу, значна частка якого перебуває а затінку від податківців. Конкуренти губилися кожного разу у наївних здогадах, намагаючись відшукати самотужки скрізь, навіть у своїх лавах, підступних ворогів і зрадників, але до офіційних органів звертатися ніколи не мали наміру, розуміючи інтуітивно, що хтось невідомий спритно обійшов їх на вузькій стежці, яка крутилася трохи по той бік Закону. Наступного разу треба бути спритнішими та обережнішими, бо таке вже нині життя пішло...
Макс у всіх своїх фірмах, які не став продавати, коли він увійшов до парламенту і вже не міг офіційно залишатися на будь-яких посадах одночасно з депутатством. Не міг депутат Макс додатково працювати, як було нещодавна, отримуючи скрізь високу платню, яку він сам і встановлював для своїх посад у власних структурах. Він офіційно передав управляти своїми підприємствами найнятим менеджерам з нейтральної спеціалізованої компанії з іноземним капіталом. Звався цей капітал іноземним, бо приходив з далеких океанських острівних державок, відомих у всьому бізнесовому світі, як офшорні зони, а як і звідки на тих острівцях з’являлися шалені гроші, вважається нечемним запитувати...
Самі розумієте, що було б зовсім нудно жити на білому світі депутатові Максу, якби він десь не залишився іще лише почесним Президентом, а в інших –скромним акціонером з пакетом акцій більшим за сімдесят п’ять відсотків. Наймаючи розумних менеджерів з тої далекої компанії, контролював лише своєчасне надходження, встановлених за контрактом між ним і найманцями, відсотків на свої рахунки. Він про людське око (не йдеться про вузьке коло з його оточення) давно зав’язав із затіньовими оборудками-акціями відтоді, як він урочисто присягнувся вірно і чесно служити народові під парламентським дахом...
Зав’язав, бо ж йому дійсно вистачало на безбідне гультяйське життя без потреби щоденних обрахунків різноманітних витрат. Зав’язав, проте один прибутковий напрямок із попереднього бізнесу він залишив при собі без ніякої консервації, можливо, тільки про всяк випадок на непевне майбутнє, аби не втратити за парламентською балаканиною набутої в трудах праведних (скорше неправедних, але ж хто у тім зізнається навіть на сповіді, не згадуючи слідчих з прокуратури чи з податкової поліції?) кваліфікації, чи просто для відчуття задоволення від кінцевого результату, яке іноді дістають гравці від різних картярських забав. Макс собі вдома тішився кінцевими результатами, а Бруно мав ховатися в затінку кожного разу в іншому місці. Таке відлежування в уявному тіньочку на пляжі, чи у справжньому – на високих стільцях біля шинквасу під прохолодними струменями повітря з кондиціонерів, ніяк не можна було назвати відпочинком, як те зухвало кваліфікував Макс. Це було більш подібним до нудного сидіння в засідці, коли не маєш права порушити ані словом, ані рухом свого маскування, коли всі м’язи тіла, весь кістяк і мозок ціпеніють у гострій напрузі, котра дзвенить у вухах бридкою тишею так довго, аж поки не пролунає звістка, що загроза вже проминула і можна розслабитися. Але нема часу для відпочинку, бо враз надходить від шефа стрімка команда на підготовку нової акції – і все починається знову...
Було б і зовсім скрутно Брунові, але якось полегшувало тягар його

читати