Завантажити

нез’ясованих досі обставин. Частина тодішнього шефового бізнесу перейшла до інших рук, частина збанкрутувала насправді, а деякі структури стрімко повилітали в трубу з невідомих, начебто, причин, але з усіма кредиторськими зобов’язаннями. Був зліквідований серед купи фірм і фірмочок і той підрозділ, до якого був приписаний Бруно (було у нього на той час інше псевдо для колеґ - Малий), приписаний тільки на папері задля того, аби він міг отримувати там офіційну частину своєї заробітної платні, бо найчастіше він виконував прямі доручення свого шефа, ті доручення завше були, якщо говорити делікатно, дещо ризикованими, але платня була відповідною до ризиків. Проте Бруно не ходив довго безробітним від того дня, коли раптом і несподівано для нього загубився у невідомих просторах колишній шеф, хоча і не почав одразу кидатися гарячково на пошуки нової роботи, оскільки заощаджених грошей могло йому стачити не на один десяток місяців. Недовго бідкався Бруно не через те, що його статки дозволяли пристойно проіснувати без роботодавця ще не один рік, і не через те, що його фахові набутки були досить вузько специфічними, як би то сприймалося поглядом пересічного обивателя, а через те і вимагали конкретного специфічного роботодавця; ніяк ні, бо ж нова робота попросту сама знайшла його ще тоді, коли він за інерцією продовжував відгукувався на своє попереднє псевдо – Малий. Такий собі “зовсім малий” хлопчина, лишень зовні трохи підтоптаний у різних приключках, але був на вигляд іще при добрій силі мускулястим парубком до сорока років і до ста восьмидесяти трьох сантиметрів зросту...
За рік нової служби у Макса зовсім звик колишній Малий не тільки до нового шефа, але і до своєї нової клікухи – Бруно. “Чому саме Бруно?” – поспитав одразу в депутата, здивований несподіваним перехрещенням, поспитав іще не зовсім Бруно, але вже не Малий. Макс було відмахнувся грубуватим жартом, аби пригасити невмотивоване запитання найманого працівника, та знехотя пояснив, що в нього завше найдовіренішого помічника звали Бруно, тому не хоче міняти усталеного порядку, до якого звикли інші його працівники, а не тільки сам Макс. “До того ж, - додав новий шеф, - тобі самому старе звертання буде постійно нагадувати зниклого невідомо де патрона, твоя робота у нього, знаю, була крутою, але ж і платили тобі відповідно. Те мені відомо не з балачок-переповідок, були ми колись із твоїм попереднім шефом у досить тісних бізнесових стосунках, тому і знайшов тебе майже відразу, як стало мені відомо про трагічну приключку. Діловий був чоловік пан Довбня, що там говорити-балакати, талановитий збіса на дивні речі, і зник теж досить дивно, шкода мені, що так із ним сталося. Але шкода, чи ні – це залежить від того, з якого боку подивитися на те зникнення, бо я хочу інколи щиро повірити, що він удався до своєї чергової містифікації, аби від когось потужнішого і надто причепливого лише приховатися до слушного часу. Я не питаю, чи ти знаєш чогось новенького про його долю, бо ж маю сам із тих джерел, яким повністю довіряю, багато більше достовірної інформації, але нічого цікавого чи корисного для тебе говорити не буду. Навіщо ятрити свіжі рани, бо ж тебе, як і всю вашу команду, й так добряче протрусили від своєї безпорадности слідчі, попсували нервів. Та годі про сумне – оту твою життєву сторінку вже перегорнуто, час не може стояти на місці, у тебе тепера постала новіша робота, хоч і подібна до попередньої, лишень навколо тебе будуть інші люди, придивляйся уважніше до всіх, не цурайся нікого, але й щирої дружби не заводь ані з ким із них, бо це завжди може нашкодити справі, а вони насуваються досить поважні. Сам відчуєш, коли засядемо за розробку конкретних планів. Має незабаром повернутися з-за кордону одна досить вправна молодичка, буде вона тобі доброю напарницею, знає, як і ти, різні мови, законодавство різних країн. Щодо твоєї згоди, ха-ха, й не питаю – по очах бачу, що нудишся без роботи, отже, до зброї, ” – наприкінці пожвавішав новий шеф і налляв до великих коньячних келихів майже по вінця запашного напою. На доречне запитання щодо матеріальної винагороди на новій службі потенційний Бруно отримав у відповідь коротке: – “Не менше”. Тобто й роботи мало бути теж не менше. “Нічого гіршого чи незвичного вже не буде, пусте – мені не звикати, “- вирішив новоспечений Бруно і також коротко відповів, що згоден, коли не менше. Тоді не поставив перед новим роботодавцем запитання, яке спочатку запекло від іншої відповіді пана депутата, що всіх найдовіреніших його помічників завше звали Бруно. Дивним було сказано про них у множині, то скільки ж могло їх бути і яким чином вони звільнялися з роботи у пана депутата – самі чи якось інакше? І скільки варіянтів могло бути у того якось інакше? Запитання могло бути доречним для Бруно, поки не приступив до роботи, це зрозумів одразу, але наразі саме у цій компанії (роботодавець Макс і найманець Бруно були віч-на-віч), воно б прозвучало, як зовсім непотрібний і досить некоректний струс повітря, тому відклав пошуки відповіді на

читати