Завантажити

реакцію.
Хронометраж Брунових перекурів того вечора з іншими водіями слідчі встановили, вислуховуючи окремо свідчення кожного водія та Бруно. З того розрахунку виходило, що у підозрюваного Бруно все-таки була можливість на хвилин двадцять або й тридцять відлучитися, що могло й вистачити для подорожі туди-назад, але десь за парканом біля запасних воріт мало чекати на Бруно для проведення такої операції інше швидкісне авто, а від рипучих воріт він мав мати ще й ключі...
Того дня після картярської зустрічі Макс не виявив бажання поспішати додому. Бо ж йому закортіло сходити в народ – зайти до пивного бару, скоріше пересічного генделика, і трохи поспілкуватися там з простими дядьками, потиснути їм мозолясті руки і розповісти за кухлем пива, який гарний депутат колись дістався цій окрузі, бо ніхто з інших не має такого завзяття творити добро для своїх виборців. З майже нічних походеньок Макс з Бруно дісталися додому доволі пізно, навіть консьєрж уже не куняв проти телевізора у своїй кімнатці, а дивився далеко не перших снів, проте пан депутат не зробив йому зауваження, бо був дуже втішений від ходіння в народ, хоча дядьки у барі гучно аплодували красномовству Макса більше з іншої причини – Бруно виставив за кошт парламентарія по два кухлі пива кожному слухачеві...
Бруно приніс дві валізи з підземного гаражу, де завше паркувалося Максове авто, постояв із ними лише кілька хвилин, чекаючи поки Макс намагався сам відчинити двері до помешкання, але раптом шеф згадав, що забув у машині теку з робочими документами і наказав Брунові її принести, а коли Бруно майже миттю повернувся і взявся було за ручку вхідних дверей до помешкання шефа, звідтам рвонуло так дужо, що важкі вхідні двері геть зірвало з петельок. Від несподіванки Бруно не зміг зразу зрозуміти, що сталося, навіть не встиг і відскочити, тому його таки добряче прим’яло металевими дверима, але він впав між валізами. Коли Бруно отямився, вже було чутно сирени пожежних і поліцейських автомашин. Вогнеборців і правоохоронців встиг повідомити або хтось з протилежного будинку через безсоння, або пізній перехожий з вулиці, або й сам злочинець, аби скоріше упевнитися, що справу зроблено...
Бруно ніяк не міг схибити перед слідчими, бо все майже так і відбулося того чорного для Макса дня, як і розповідав на довгих та частих допитах, але представники Закону називали їх ввічливо співбесідами з важливим свідком, а не з головним підозрюваним. Вголос називали свідком, але так при тім посміхалися, дивлячись очі в очі, що і без додаткових натяків було зрозумілим Брунові, на кого у них прораховано свідомо, аби йому стати цього разу цапом-відбувайлом.
Оскільки Бруно не піддався тоді на жодну поліцейську провокацію, то слідчим залишилася трохи хистка версія, бо вимагала залучення зайвих людей, сторонніх для їхньої системи: комунальні служби, будівельна інспекція, контора з газифікації тощо. Але ж у поліції іншого вибору не було через гірку обставину, що без притягнення до суду конкретного відбувайла їм не буде можливости переконливо пояснити громадськости свою недостатню кваліфікованість у розкритті злочину, коли вже йдеться не про пересічну особу. Грубезні томи звітів з розслідування слідча бригада вимушена була незабаром скинути до надійних поліцейських архівів, аби вони вкривалися там неспішно порохом забуття. Слідчі не стали далі смикати нервів і у Максової небоги – єдиної спадкоємиці, котру розшукали за чиєюсь підказкою аж десь за кордоном, знайшли й повідомили про трагедію майже останньої миті, що вона заледве встигла на похорон дядька, не спізнилася тільки завдяки віртуозному водієві Бруно, котрий домчав Максів лімузин від трапу літака до вхідної брами цвинтаря, навіть на декілька хвилин обігнав офіційну процесію.
Смикали слідчі ту небогу, виходячи з найпростішого міркування, що для неї раптова загибель дядька була коштовним дарунком. Панна Марта пояснила, чому виїхала місяць тому з країни. Вона рік тому приїхала сюди з-за кордону на його прохання допомогти порадами щодо деяких оборудок з іноземними партнерами, але дядько майже не займався бізнесовими справами, оскільки його засмоктували депутатські обов’язки. Через те вона і подалася геть, бо могла тут втратити свою професійну вправність, а як не втратити, якщо майже не було справ, де б вона змогла застосувати свої знання, своє вміння, весь свій попередній досвід. Слідчі слухали ввічливо і навіть іноді співчутливо підтакували...
Бруно в ці дні прислуговував симпатичній молодиці, продовжуючи виконувати водійські обов’язки, возив Максову небогу і до слідчих, і до перукарні, і до нотара. Тривало це недовго, бо ж Максова спадкоємиця подалася знову до тепліших країв, як тільки їй дозволили виїхати з країни. Слідчі, коли ретельно перетрусили Максове оточення, встановили для себе лишень те, що не могло бути секретом ані для кого, про що всі давно знали: що якийсь там час перед трагічним випадком із депутатом його небога дійсно допомагала дядькові у різних бізнесових справах, що вона

читати