Завантажити

народу навколо спроб Президента та його команди викоренити корупцію на всіх щабельках влади...
Коли Макс балотувався уперше, ще за існування мажоритарних округів, то змагався на тих перегонах з двома десятками всяко різних конкурентів, а настрахопудився від того, що витрачає на вітер забагато власних грошей. Хоча мав і тоді грошенят вдосталь для подібних забавок, але вони ще були порахованими, це нині йому було б важко пригадати подумки, а скільки у нього поназбирувалося на різних рахунках і на скільки ще може потягти його рухоме й нерухоме майно. Страхопудитися Максові доводилося досить часто зі звичайних дрібничок, інколи з більш поважних причин, але ніколи не згадав би переважної більшости своїх переляків, бо кожного разу за виникнення неприємних обставин, які могли розхитати його спокій, Макс хапався за велику пляшку. Саме в компанії з нею він завше починав розводити філософські антимонії щодо причин витоків з людської підсвідомости почуттів тривоги, сумління, сором’язливости, а найбільше його тягло до пошуків першопричин людських страхів. Можна було б із ним тоді, наче знічев’я, довгенько поговорити-побалакати за келихом терпкуватого вітчизняного вина чи міцного коньяку з чуженецькими ароматами на подібні теми, згадати і про дитячі роки, навіть про найперший життєвий переляк будь-якої живої істоти, аби ж хоч трохи мислячої. Про той найперший, котрого майже всі живі створіння Господні ніколи не пам’ятають, тому і не згадують ніколи, але він завше присутній у підсвідомости і виняткової, і пересічної людини все її наступне життя. Йдеться-бо про жахливий шок від вимушеної необхідности вийти з-під захисту теплого затишного материнського лона і познайомитися з препаскудним світом, з його повсякденними реаліями. Міг про те пофантазувати депутат Макс, а фантазувати він полюбляв насправді, особливо під впливом улюбленого курвуазьє, якого він колись обрав собі не так за смак, як за чудернацьку за вимовою назву. Часто фантазував, але не міг уявити свого переляку, коли він лівою рукою штовхонув двері до своєї кухні, а правою клацнув у задумі запальничкою. Знову таки, за всіма архітектурними приписами двері з кухні мали б бути зі скляним вітражиком, але їх замінили на розкішні, як у всьому помешканні, двері з червоного дерева. І ідчинялися вони тепер не у той бік. Краса красою, але не можна нахабно суперечити будівельним нормам на кухні з газовою плитою, бо розкіш лише збільшила ефект від вибуху...
Отаке вже сталося, перепрошую за щире слово, свиняче паскудство, кимось пороблене чи зовсім самочинне – на сьогодні вже немає у тім ніякої різниці, навіть вилаятися з такого приводу багато крутіше запізно, бо Макс вже встиг клацнути важкою срібною запальничкою скромної фірми “Зіппо” просто біля самого кінчика тоненької сигарети. (Згадаймо дружні поради мінохоронздоров’я про шкоду тютюну!) Ото йому треба було лаятися з усіма художніми викрутасами та, мабуть, він навіть не встиг потягти до своїх прокопчених легенів й одного разу запашного сигаретного диму, як довкола все відразу загуркотіло і так дужо, що крізь вікна разом із вибитими шибками ринули на широкий простір нічного проспекту кубла чорного диму, за якими навздогін майже миттєво залопотіли на вільному вітрі жовто-червоні язики розбишацького полум’я. Все сталося настільки однозначно через його необережність, то вже не варто було б, навіть затятим нишпоркам зі слідчих органів, шукати якихось інших варіантів причин події посеред того диму і вогню, з якого враз подалася десь подалі від палаючого депутатського тіла його засмучена сутність, звана людьми з прадавніх давен у просторіччі просто душею...Сутність чи душа? І чи є щось подібне з тої невідомої субстанції у кожному з нас, просто тимчасово сущих у вузькому просторі – тонкому прошарку поміж безоднею небес і земною твердю, отих просто сущих, котрі бігають поверхнею тої тверді без упину взад-уперед по прямій чи колом, штовхаючись між собі подібними у пошуках смачнішої споживи і гостріших задоволень? То надто складні питання для розв’язання проблеми як для вчених богословів іще з до середньовічної давнини, так і для новітніших маґістрів та докторів різних парапсихолоґічних наук, чи контактерів із невідомими суб’єктами, котрі з’являються постійно з інших часових і просторових вимірів, але потайки, час від часу серед землян
Не на часі зараз обговорювати нам отакі складні проблеми, оскільки ніякими академічними лабораторіями поки що не доведено існування тої невизначеної субстанції, як би її не називали поміж собою люди. А все-таки треба якось оперувати тим, чого ніхто не знає достеменно, але від чого насправді може з’являтися живе, а через те і болюче, емоційне почуття, достатньо всім відоме і зовсім не зареальне, котре іноді надто дошкуляє своїй фізичній оболонці. Ніхто не знає, не здогадується, звідки береться бентежний неспокій, отой ниючий біль у всьому тілі, але люди звично говорять, що то знову болить душа, просто кажуть і годі про те...
Можливо, та Максова сутність чи душа і змогла б

читати