Завантажити

навіть стане можливим піти без гірких сліз від найвірніших товаришів по двічі народній партії, котру геть усі (йдеться про її членів та симпатиків) у країні знали, як “нескорений досі олігархічними кланами бастіон борців за краще життя простої маленької людини”...
Поліція так і не змогла ані по гарячих (у прямому розумінні) слідах, ані згодом, після ретельних (хоча й зовсім порожніх за кінцевим результатом) слідчих дій, вийти на яку-небудь реальну версію пояснень трагічного випадку, тому для всієї заклопотаної громадськости, аби вона трохи розклопоталася, було подано цілком правдоподібні висновки спеціяльної й дуже авторитетної комісії, що безглуздий побутовий інцидент не міг бути кимось запланованим і налаштованим. Це сталося через поспіх завершення робіт ще на будівництві цього будинку – прикрий недогляд за якістю стиковки труб побутового газу по кухнях, тому було наказано відповідним службам провести додатковий огляд технічного стану всієї газової системи будинку. Дещо за приписами тої комісії негайно і показово підправили на очах свідків, про що мешканці престижного будинку дійсно потім змогли повісти представникам преси.
Та поки ту справу закривали, поліція встигла допитати про всяк випадок усіх людей як з повсякденного оточення Макса, так і випадкових його знайомих, але найбільш доскіпливо слідчі протрусили пам’ять Бруно – одного з кількох офіційних помічників депутата, його невідлучного охоронця і водія, котрий теж трохи потерпів од вибуху, але ж дивом залишився живим. Доскіпливо і кількаразово трусили, оскільки Бруно був єдиним свідком трагічної загибелі шефа, хоч і постраждалим під час замаху, але ж не до самої смерти, то мав бути і головним підозрюваним. Щоправда в поліції були ще інші підстави не довіряти Бруновим щирим поясненням обставин трагедії, слідчі прозоро натякали, що приберігають лише до слушного часу цікавеньку інформацію щодо багатьох попередніх Брунових пригод. Ті пригоди були надто специфічними, що, на думку слідчих, мало привести до втрати самоконтролю, після чого можна підловити підозрюваного, та Бруно вийшов з тої гри абсолютно чистим, хоча і з деякими втратами, навіть зникла коханка, щезла і не залишила ані адреси, ані телефону, ані країни теперішнього перебування...
У поліції задля збереження власної репутації залишився для повідомлення стурбованій громадськости лишень один варіант з усіх версій – тільки щиро повірити у власну вигадку, яку досить ретельно відпрацювали для всіх занепокоєних і зацікавлених, щодо колись погано звареного стику на газових трубах, який був насправді абсолютно надійним. Хотіли чи не хотіли, але змушені були покривити правдою поліцейські речники, бо надто вже не в’язалося купи очевидні дещиці – хтось таки професійно відключив систему захисту витоків газу на кухонній плиті при загасанні вогню, а технічні експерти ще й доводили одночасно, що обидва замки на вхідних дверях, без ніякого сумніву, ніхто ніколи не відкривав підробними ключами, що у того невідомого злочинця мали бути ориґінальні ключі, заводські. Одну пару від обох дверних замків знайшли у залишках одягу на обгорілому тілі, друга пара була зовсім чистою у Бруно в автомашині. Але скільки тих ключів було колись придбано у комплекті, знав тільки Макс, коли він поміняв усі замки у своєму помешканні через те, що десь посіяв ключі від попередніх запорів. Бруно ще при першому допиті чітко виклав одночасно на магнітний звуковий і відеозапис не тільки хронологію подій по хвилинах, але й пояснення всіх своїх дій на протязі того чорного дня й кількох попередніх. Надокучливі слідчі вперто намагалися його спіймати на яких-небудь дрібних неточностях при повторних бесідах, вперто, але марно, бо ж Бруно жодного разу не схибив у своїх свідченнях, оскільки йому не було на чому спіткнутися. Для поліціянтів все мало бути просто і ясно, аби нарешті викреслити зі списку підозрюваних помічника загиблого депутата. Бруно мав повне алібі з кількома свідками, як на попередні дні, так і на той, коли депутат Макс стрічався зі своїми друзями (X., Y. та Z.) за картярською розвагою. Бруно тоді переважно сидів за відчиненим вікном біля керма депутатського авта, котрого було припарковано поруч ґанку входу до помешкання, до якого подався шеф, слухаючи притишену музику з радіоприймача. Бруно виходив з авта тільки почасти й то не відходив кудись подалі, і не тільки з тої причини, що не мав права залишити авта без нагляду, а тому, що гомонів з іншими водіями, які теж нудьгували в очікуванні своїх роботодавців біля своїх броньованих позадорожників. І виходив з машини на ті перекури лишень через те, що шеф не полюбляв чути у салоні пахощів міцних дешевих кубинських сиґареток із відходів сиґарного виробництва, до яких колись призвичаївся Бруно, хоча сам пан депутат палив досить багато, але тільки вишукані тонкі сиґаретки для бізнес-леді, над чим зрідка кепкували Максові колеґі, але Макс не звертав на те зайвої уваги, бо вже мав можливість дозволяти собі й багато чого з такого, що могло іноді викликати осудливу

читати