Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

ґазонами, клюмбами, густими кущами бузку і кількома старими каштанами у маленькому скверику перед будинком. Він знаходився неподалік центральної частини міста, а з вікон третього поверху відкривалася водночас і широчінь Вічної ріки, за якою аж за далекий обрій простяглися спальні райони столиці. Починалися вони з висотних вуликів, де пожильців і насправді було густо наче бджіл, а закінчувалися у передліссі зоною малих, середніх і зовсім великих індивідуальних осель.
Марту цей готель з Орестового подання привабив не лише тому, що був схожий назвою до його пансіонату “Райський затишок” серед лісів у горах, а й через те, що зовсім близько від нього було і до центру міста, і до зелених парків, які широкою зеленою смугою тяглися високим берегом Вічної ріки. Та у самого Ореста була не додаткова – головна причина вибору, бо тут займався підробітком до пенсії його давній товариш. А зелені парки Орестові як і Марті мали б бути не для веселих прогулянок звивистими доріжками, бо їй із першого дня по приїзді треба було приступити з напарником одразу з летовища до пошуків можливих таємних дядькових схованок по-справжньому.
Але зайнятися Марті з першого дня тим, задля чого вона повернулася до краю, не було з ким, бо сталося те, що сталося – десь несподівано загубився і не озивався жодним словом до неї “везунчик” Бруно як з першого дня її прильоту до столиці, так і за кілька наступних довгих і самотніх днів і ночей. З тої причини день по дню їй ставало все гірше і гірше, гіркі думки щодо безвихідної непевної ситуації додавали і додавали Марті болів...
По приїзді до столиці Марту не здивувало ані розташування готелю і замовлений Орестом порівняно скромний номер, бо вона саме до такого готувалася, ані допитливі до нахабства очі трохи підозрілого на вигляд літнього портьє з фарбованими вусами, чого не повинно було б бути у нормальної людини, ані вся його рецепція, що густо пропахла найбільш розрекламованим дезодорантом, ані багато чого іншого. То все було пусте, ніяке, зовсім не варте хвилювання для Марти після того, як її перед тим спантеличила раптово аж до розпачу з рясними сльозами на очах відсутність на летовищі Бруно. Спочатку вона не повірила своїм очам, довго крутила головою, намагаючись розгледіти його серед натовпу зустрічаючих, лише потім з відчаю трохи вдарилася у сльози. Порюмсала Марта недовго і незабаром старанно витерла непрохані сльозини від справедливої зобиди на свого колишнього напарника. Вона була дуже ображена, але найбільше відчула розгубленість щодо своїх подальших дій. Та подібними почуттями Марта переймалася лише з самого початку, бо зрозуміла майже одразу, що напарник її не міг стріти лише з надто поважної причини. Марті добре запам’ятався з їхньої останньої розмови Брунів радісний, а вона продовжувала переконувати себе й потім, що то був і справді голос щирої радости, коли він озвався до неї зворушливим криком зі слухавки, що лише великий спад каміння з неба може зашкодити їхній зустрічі на летовищі. “Невже могло відбутися насправді те, що Бруно для себе мимохіть наврочив? Він не тільки на це здатний! Скільки разів йому колись казала-повторювала, що не можна дурними словами постійно закликати на себе лихо. Нащо було йому згадувати небесне каміння? І тому він десь лежить знерухомлений під купою якогось невигаданого каменюччя, звичайно-що не впалого з неба, бо знову Бруно міг попросту провалитися до якоїсь нової незнайомої прірви, але цього разу там і досі нема поблизу зовсім нікого, аби хоч трохи допомогти видряпатися йому звідтам до неї, до Мартусі. І яке ж воно велике стерво (вибач мені, Брунчику, я не зо зла, лише з розпачу і тривоги за тебе лаюся!), що подалося до пригод без мене!...” – Роїлося в голові Марти безліч подібних тривожних припущень з приводу несподіваного Брунового мовчання, що надто затяглося. В такому жіночому розпачі можна було їй бозна-як фантазувати, багато чого і вигадати, але й напідпитку вона не дозволяла собі повірити у зумисну підступність свого напарника. У неї не з’являлося жодної думки з лиховісних припущень щодо можливого найменшого потягу Брунчика до зради, вона відганяла від себе навіть наближення подібного здогаду, знала, що він би просто сказав їй у вічі будь-які неприємні слова. Вона не вірила у віроломне відступництво Бруно навіть тоді, коли кожного наступного ранку на кожен її виклик його мобільного телефону звучала у слухавці та сама однакова відповідь безбарвним жіночим голосом, що клієнт знаходиться поза зоною покриття. “І де ж такі зони можуть іще існувати на території цілком цивілізованої країни?” – перепитувала злим голосом в операторки Марта, хоча звідтам линули вже короткі байдужі гудки відбою...
Марта вже кілька ранків після снідання брала до своєї торбинки невеличку пляшечку міцного напою (кожного разу іншого, аби не звикати!), йшла до парку, сідала там у самоті на вільну лаву і тоскно дивилася на широчінь Вічної ріки і в густі серпанки аж за обрій. Дивилась і думала (кожного разу про те саме) вкотре повторюючи: - “То де ж його може

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери