Завантажити

можеш легко пригасити мінералкою. Жуйте всі енергійніше – із палким завзяттям! А я ще трохи поділюся своїми міркуваннями. Коли говорити серйозніше, то я з учора починаю трохи вірити балачкам Малого, його попередженням щодо можливої небезпеки і вже сьогодні треба нам усім тримати свої чуття на стрьомі. А вам вчора не сказав нічого, бо знаю вас – подалися б серед ночі скочити до тої прірви з лопатами. Пожалів, а ти репетуєш, брате мій Руденький! Недарма Довбня, такий вже бувалець з бувальців, не повернувся звідтам, куди ми зібралися. Навіть, якщо ми зайдемо туди і вийдемо зі щедрими подарунками, якими поділимося не по братські, а по правді, по справедливості, а всі Малюкові байки виявляться наприкінці лише веселими побрехеньками, тоді й набратися можна буде всілякого питва аж до поросячого рохкання. Але зараз краще все-таки застерегтися перед тим, а не після того. Береженого і Господь побереже! – Тут Ґедзь машинально перехрестився, потім додав: - А сміятися будемо всі разом тоді, коли все минеться без особливих наслідків для кожного з нас. Поясни, брате Малий, хлопцям, що зараз маємо робити. Хто і що, поки я доганятиму вас по з’їдених канапках.
Малий одразу перейняв естафету від Ґедзя без ніякої посмішки, аби продовжити за його прикладом не пояснювати товариству, а незворушно втокмачувати вже свої застереження. Насамперед звертався Малий до Рудого, який за час довгої промови Ґедзя так і не зміг повністю приборкати своїх емоцій:
- Я вам казав, хлопці, учора ще в дорозі, який у мене з’явився несподівано здогад і навіть з якої причини він постав. Щиро пояснював, чому ми попрямували саме сюди, показував залишки слідів на схилах цього вибалку, та й досі я не є певним, що то сліди від машини Довбні, що саме тут має бути вхід до грізного підземелля. Навіть зараз не маю певности щодо своїх міркувань, хоча по приїзді сюди, коли я відійшов у той бік до вітру, а Рудий ще обізвав мене ледацюгою чи філоном, не пам’ятаю, якими саме словами він лайнувся, бо я був заскочений одним несподіваним речовим доказом. Ми зараз усі його побачимо – там з піску стирчить брезентовий шматок з військового намету, схожого до того, з яким ходив на полювання чи риболовлю Довбня. Не кажу, бо ж поки не можу стверджувати, що це той самий насправді, але дуже схожий, хоч таких є багацько скрізь. Здивувався і замислився. Далеко ж ми заїхали від польової дороги, де час від часу лише фермер їздить, самі бачили. До тої копанки, яку вчора Рудий надибав, вже сто год ніхто не приходив – тече собі стиха з-під землі. Цямрина геть чорна і гнила, хоч вода через неї може лише зрідка під час весінньої повені потекти. І то після великого снігу, хоча його вже давно тут не було. Тоді хто тут міг бути? Хто і навіщо прикопував свого намета? Нащо його було ховати? І саме тут? На перший погляд, все було зроблено дуже ретельно, але чому все-таки не приховався і той шматок, який мені кинувся в очі. Для чого залишили відверте демаскування невідомці своєї схованки? Чи для кого? Наразі маємо більше загадок ніж розумних відповідей на них, аби розпочинати розкопки. Та, гадаю, що ризикнути все-таки на тому місці можна, якщо почнемо копати з оглядом, зверх обережно, з відчуттям близької справжньої небезпеки. По одному, по черзі, аби всі інші могли кинутися на допомогу, коли що трапиться. Якщо затягло туди намета зсувом, то може і когось із нас прикидати товстим шаром піску. Сухий пісок поводить себе як жива вода, варто лише зачепити його, то не встигнеш матюкнутися, як завалить тебе одразу стрімко по саму голівоньку з рученятами, справді, наче водою заллє, але з-під нього не вдасться випірнути.
- Казав координат ходу не знаєш! Навіть приблизно! Темнило! Спочатку брехав, що не знаєш де сховище, а зараз лякаєш, аби не ступили туди жодного кроку! Тоді навіщо привів нас сюди? На погибель? Відповідай і не бреши! – Рудий не витримав довгих і замудрих для себе пояснень Малого, кинувся до нього і хотів додати іще кілька образливих слів упритул перед тим, як вдатися, можливо, і до бійки, але йому на плече впала важка долоня Ґедзя настільки дужо, що Рудий від несподіванки навіть присів:
- Щойно, братику, я почув од тебе останні слова на сьогодні, принаймні мовчатимеш аж до обіду. І то скажеш лише “спасибі за обід, що наївся дармоїд”, – Ґедзь почав говорити повільно, наче звертався не до Рудого здорованя, а до малої нерозумної дитини, та наприкінці не витримав і гримнув на нього, не приховуючи гніву, - розтулиш пельку ще одного разу без моєї команди, то заклею враз тобі рота скотчем у десять шарів, зв’яжу і руки за спиною і полишу тут на самоті! Мурахам за їдло правити будеш. Чого весь час ти присідаєш, прискаєш, аж окропом почнеш скоро під кущі лляти! Ти бува не перекупався вчора біля копанки? Вода там не дуже корисна для людського тіла. Думав, що вона може охолодити надмірно тіло, а вона, виявилося, може і розпалювати, хоча і діє дивно на різних людей – надто вже вибірково. Всі вчора обмилися тою водою, лише тобі зашкодило так помітно на голову. Мовчи, слухай і

читати