Завантажити

не зле, Ґедзь, - а ще води десь треба дістати, аби кляту пилюгу позмивати із себе. Наче й досить щільна наша машина, наче й кондішен у ній працює нормально, але ж наковталися степового пороху досхочу. Тут є якийсь струмок чи джерело, а, Малий?
- Звідки мені знати? Я тут уперше, нехай Рудий пробіжиться вздовж вибалку вгору, наче там трохи вологи має бути. Поглянь, бачиш, яка соковита трава болотяного вигляду тягнеться звідтам вузенькою смужкою низом. Може, справді з якогось відкритого джерельця точиться. З наметом ми самі вправвимося без Рудого, – Малий не став розводитися і Ґедзеві про свою свіженьку знахідку, бо зрозумів, що підозри до нього справді можуть лише посилитися, коли він отак одразу сповістить про знайдений вхід до підземелля. Скандал і сьогодні буде, а ще більший завтра спалахне, якщо виявиться, що він таки не помилився, вони загарчать знову про його свідомі брехні, бо всіх допровадив до знаного місця, де й пастки розставив перед тим. Коли ж нічого там не знайдуть, той скандал станеться вже від розчарування, що вчорашня надія була лише витвором чергової підначки чи провокації Малого. Через те він й перевів розмову на Рудого, оскільки й сам іще не був певен у своєму відкритті, хоча якесь передчуття з глибин підсвідомости вже знову почало переконувати його, що саме тут і міг зникнути Довбня, що то залишки саме його військового намету не були з якоїсь причини повністю прикидані піском з більшої глибини. А глибина там має бути без ніякого сумніву, бо помітно, що той пісок поступово затягується, вертається на своє місце, через те і з’явилося таке дивне заглиблення. “Ось, так само і загоюються як найбільші рани на тілі планети, так і найменші на людській шкірі, – усміхнувся до своїх думок Бруно-Малий, хотів був звернутися до Ґедзевої команди якимись нейтральними словами, але застиг мовчки, бо почали роїтися в його голові запитання поспіль одне за одним і без жодної відповіді: – “Цікаво, якщо тут насправді колись був справжній вхід до підземного некрополя, як він мав би виглядати за ті давні століття? І коли його приховали чи зруйнували? І хто саме те зробив? З якої такої причини чи приводу? Чому лише старому Вчителеві колись відкрився вхід?” Запитань було багато і вони б продовжували виникати в голові Малого і далі, але Рудий перервав його мовчання:
- А чого знову я? – Дивним здалося Малому, що зразу після перерваної, але ще незакінченої їхньої суперечки, Рудий чомусь звернувся не до нього, навіть не вилаявся круто на його пропозицію, а лише вимучено заскиглив до Ґедзя, наче сподівався на його захист і підтримку. Але той ніяк не зглянувся на жалібну інтонацію в короткому зойку Рудого, натомість рішуче його обірвав, підтримуючи Малого. Ґедзь просто відмахнувся від претензій приятеля, хоча і спробував його своєрідно втішити якимись поясненнями свого наказу:
- Бо ти поміж нами є наймолодшим – це перша пояснення, а друга – ти ж більше за всіх потів у машині, через те до тебе найбільше поналипало степової порохні, тому й води для тебе треба найбільше. Ми ж узяли із собою води лише для пиття, а тебе ж цілий день сушняк мучив, чи не дві добові норми вже перевиконав, а ще спати не лягали. Давай швиденько пробіжись, бо сам щойно казав Малому, що вечір іде й хмари за собою тягне. Цеберочку про всяк випадок візьми із собою, маєш знайти водичку, ти ж у нас щасливчик!
Ще не затихло в чагарниках потріскування сухого хмизу під важкими черевиками Рудого разом з його невдоволеним бурмотінням, ніяк не міг він заспокоїтися від того, що знову відчув приниження від приблудного волоцюги, як Ґедзь без ніякого вступу впряму спитав Малого, наче перед тим стояв за його спиною, все бачив і все зрозумів. Спитав не голосно, врахував, що неподалік Мовчун почав збирати каркас їхньої полотняної домівки для ночівлі:
- Отже, десь тут?
Малому нічого не залишалося для приховування своїх припущень від спостережливого Ґедзя, відповів так само упівголоса:
- Давай трохи відійдемо. Я ще не зовсім певен, але дуже підозрілим виглядає ця місцина. До того ж, тут просто не знайти іншого подібного місця, до такого висновку прийшов ще тоді, як вивчав мапи цієї місцевости. Ти ж, я бачу, теж звернув увагу, що ми надибали ледь помітні залишки від коліс, чи ні? Ґедзю, ти можеш не повірити, але один лісничий на своїх ділянках у гірському масиві років з тридцять розшукував одну підземну схованку, а я провалився до неї вже другого дня після приїзду. Уяви, що я там ніколи й близько не був, той лісничий пан Орест навіть жодним словом не прохопився перед тим про свої довгі пошуки, коли повів на лісову прогулянку грибів шукати, бо ж я з’явився там зі своєю дівкою на відпочинок. Увечері ми настільки капітально врізали з паном господарем отого дуже пристойного маєтку, що я відключився намертво просто за столом, а вранці з великого бодуна я і провалився до глибокої пастки, налякав страшенно свою дівулю, але знайшов вхід до давнього підземного бункера. Той лісничий і досі має великого зуба на мене через ту поміч йому, ніяк

читати