Завантажити

заспокоїтися не може, через дурні заздрощі, мабуть. Мабуть, щось у мені є з того, що зветься парапсихологічними здібностями. От, ти знову смієшся, не ймеш віри. Я справді до цього села раніше лише з того боку під’їжджав, тою самою дорогою і вертався. І лише тричі там був, але минулого разу, коли й ви тут блукали, але десь ближче до ріки, я миттєво проскочив дорогою у ваш бік, не звертав нікуди, не кажу вже про цей вибалок. Ці густі чагарники вздовж вибалку могли якимось чином мені запам’ятатися боковим зором, або якась сила притягла мене сюди. Аж говорити далі не хочеться, бо ж у відповідь лише твоя крива посмішка, Ґедзю. Навіщо я з вами взагалі стрівся? За коїм дідьком, аби відчувати щомиті ворожі погляди?
- Не напускай туману, братане. Будь простішим, таким, принаймні, про якого ми багато чого чули, коли працювали на Довбню. Відчуваю, що з тобою щось сталося після його загибелі, а я більше схиляюся до того, що він втік і десь ховається. Я, як би це делікатніше висловитися у відповідь на твої, вибач, нюні-муні, все одно давно вже не вірю в ніяку чортівню, в прибульців, у святих велимучеників. Ні, мученики були, можна їх за їхню непоступливість і святими наректи, але щоб вони якісь надприродні дива могли творити для навернення до своєї віри, вибач мені. Не вірю. Для навернення до віри ти мені диво якесь учини. Гаразд, нехай спрацювала твоя аналітика, можеш її навіть озарінням чи проявом набутої з часом надзвичайної інтуїції назвати, мені байдуже. Не крути головою, всі поки що при ділі: Мовчун ще не закінчив напинати намета, а Рудий пішов не по воду, а за водою. Теж не скоро буде. Розповідай, на що ти встиг надибати лише в кількох кроках від нашого табору? Місце для нього ти сам обирав, знав де спинитися! Зачекай, не поспішай опиратися, зараз швиденько докажу про все, що мені муляє, а тоді зразу на все і відповіси. Вважай, що то не прості мої спостереження за твоїми почуттями – їх легко було прочитати ще кілька хвилин тому, я встиг, хоча ти за невловимий мент знов уже мав байдужу мордяку, вважай, що в мене теж буває якась подоба озаріння. Цього разу воно сталося на відчуття твоїх думок. Я все-таки після універу не зразу прибився до цієї трохи приблатньонної компанії. Ти мені не повіриш, але я навіть у політиці був помічений на світанні нашого державного відродження, коли говорити про ці недавні роки високим штилєм. Десь разів із кілька перетиналися наші стежки з нині покійним депутатом Максом – із твоїм босом після Довбні, проте згадалися мені зараз ті часи, коли Макс ще тільки намагався зіп’ятися на бізнесові ноги. На противагу йому я залишився живим, бо ж зав’язав учасно – відділив свій бізнес від політики. Займатися нею, що в лайні колупатися, не тудою пішла наша Держава, хоча в інших, мабуть, коїться так само чи з невеликими відмінностями. Та що тобі про те говорити, але ж ти і сам бачив, як і чим скінчилася та ейфорія з відновлення незалежности краю. А тепер у моїй дружній бригаді зібралися нормальні хлопці, особливо Мовчун, є ще декілька десятків не гірших, вони займаються зараз у столиці нагальнішими справами – мають заробляти на хліб-сіль і для нас, між іншим, поки ми тут із тобою прохолоджуємося. Нормальні абсолютно геть усі, але багато хто з них має величезну, як на мене, ваду – ніколи не можуть вчасно зупинитися у ризикованій гонитві за великими грішми. Навіть і тоді, коли небезпека нахабно плюне їм просто межі очі. Вже втратив кількох. Пам’ятаєш приказку народну, що батько сина бив не за гульню в карти, а за те, що починав одігруватися. Отож, уважай, що я висповідався перед тобою наче у храмі, і ти навзаєм не тягни кота за хвіст, поки всі не зібралися купи, розповідай, що привернуло твою увагу? Про те, чому зупинилися і отаборилися саме на цьому місці, колись пізніше поговоримо.
Малий-Бруно прослухав Ґедзів слововилив абсолютно незворушно, нічим не видав ознак найменшого збентеження від того, що перед тим проколовся перед Ґедзем через мимовільний прояв почуттів од своєї знахідки. Робив байдужий вигляд обличчя, наче й зовсім не зацікавився щирістю несподіваної сповіді Ґедзя про минулі захоплення і навіть про колишнє знайомство з депутатом Максом. Навіть не потягся Бруно за своєю звичкою по міцну сиґарету жодного разу, а натомість перед тим, як відповісти, позіхнув кілька разів нахабно, зовсім не криючись. Трохи помовчав, спостерігаючи, як напружується Ґедзь, але його сподівання не виправдав:
- Бач, справді сутеніє. А ти, я просто певен того, воїстину міг би писати сам психологічні романи, а не мені радити. Є в тебе якась переконлива сила в словах. Не брешу, але ж поглянь, поки ти набалакався, так отам уже Мовчун без ніякої допомоги сам напнув намета, а там і Рудий вже вертається з водою, бач, як тяжко несе.
Ґедзь аж засичав:
- Ти знущаєшся з мене?
- Ні, ні в якому разі. Знаєш, правду казали наші пращури, що ранок мудріший за вечора, а та потенційна дірка, що привернула щойно мою увагу, нікуди за ніч не втече. Аби ти заспокоївся перед вечерею і добре потім виспався, а

читати