Завантажити

треба, бо маю відчуття завтрашніх великих пригод, то скажу тобі, що знайшов отам, можливо чи вірогідно, деякі натяки на залишки слідів недавньої, якщо з погляду Вічности, експедиції Довбні. Зараз нічого не зуміємо зробити, якби не захотіли, тому поки що не кажи нічого хлопцям. А то кинуться вони голодні, втомлені копати у смерках, а там велика обережність потрібна. Гаразд? Отже, домовилися. – Сказав і подався одразу від Ґедзя в інший бік. – А, Рудий! Що так довго? Озерце знайшов чи копанку?
- Сходи сам, побачиш, - лише й спромігся Рудий, поставив цеберку з водою біля напнутого Мовчуном намета і одразу влігся поруч на густу траву. Видко було, що Рудий десь втратив забагато сил, що неспроможний навіть зі своїм недругом перекинутися кількома уїдливими словами. Здивувався навіть Ґедзь:
- Ти що, так втомився через одну цеберочку водиці? І більше не принесеш? Хоч сам умився? Тоді самі підемо і теж там обмиємося. А Мовчунові принесемо аж дві, поки він з тобою, братику Рудий, приготує вечерю. Малий, ти не проти прогулятися?
- А чого Мовчуна не запрошуєш? Може, йому замало буде навіть дві цеберки, – Малий-Бруно вмент зрозумів не такий і хитрий хід Ґедзя на прискорення отримати від нього подальші пояснення щодо знахідки, до того ж Малий і сам перед тим розпалив Ґедзя своїм зізнанням. Було видко, що Ґедзь аж тремтить від напруги, Малий бачив, що не уникнути більше детального пояснення вже сьогодні, навіть до вечері, проте всупереч Ґедзевому проханню “не тягти кота за хвіст”, продовжив його дратувати своїм “нерозумінням” пропозиції йти до джерела обмити степову пилюку, - може, спочатку повечеряємо?
- Вечері все одно ще нема. Мовчун приготує, він майстер на подібні справи, а Рудий хмизу назбирає для вогнища. Газ і вугілля треба нам трохи економити, коли довкола хмизу повно. Ти й сам розумієш, якщо нам доведеться ще під землю спускатися й там поблукати, то краще туди з балончиками йти, ніж з дровами, або й з чорт його зна з чим. Коли там лабіринти такі, як у твоїх байках повідається, то доведеться й заночувати на половині дороги до коштовних скарбів. А як на них твою улюблену кавусю зварити? Поки хлопці щось приготують пожувати, ми швиденько протрусимося туди-сюди. А якщо помитися Мовчунові не вистачить тої цеберки, що Рудий приніс, то ж я йому пообіцяв, хіба ти не чув, що ми ще принесемо дві. Ходімо, Малий! Не барися, братику! Це ж так славно перед сном освіжитися студеною водою з чистого джерела!
- Якщо до вечері, Ґедзю, не відкоркуємо хоч одної пляшки, то й вечеряти не хочу, а не те, що хмиза збирати! Не по-людські буде! Сьогодні ж ніякої роботи більше не буде, – одізвався Рудий, не міняючи свого положення горілиць на траві. – Щось мене на тій копанці не сподобалося, хоча води аж прозора і трохи студена.
- А яка ж може бути вечеря на свіжому повітрі без пляшки? То святе, брате, – Ґедзь швидкома заспокоїв Рудого, не став із ним сперечатися щодо горілки, аби зайве не гаяти часу для прогулянки за “моментом істини”, і зразу звернувся до Малого лише одним довгим знервованим словом, - нуходімовже!
- Ходімо, то ходімо. Без базару. Зачекай, я собі лише рушника витягну з торби. Ти теж візьми, пізно вже, аби чекати голяка поки вітром не висушить. Чуєш, Рудий, так там криниця чи болото? Цеберку із собою брати, аби там помитися, чи й так можна зайти до води хоча б по коліна? Що там за вода?
- Я ж набрав. Хіба не бачив, що я приніс повну цеберку, чи знову за дурня мене хочеш мати? Але я справді щось втомився настільки, що не здатний навіть з тобою посваритися. То скажу, що краще візьміть ще й довшу мотузяку із собою, я ледь дотягся відром через гнилу цямрину, аж довелося витягти паска з джинсів, доточив до шворочки, яка випадково знайшлася у кишені. Була б тоді вода, - Рудий відповів тихо й примирливо, не підводячи голови, аж Брунові стало цікаво, чи дійсно Рудий повернувся з водою чомусь натомленим, чи він просто подобрішав на очах, коли почув, що нарешті втамує за вечерею пекучу спрагу, яка його просто таки мордувала із самого ранку. Ніяка газована вода не зарадила йому під степовим гарячим сонцем...
Малий мусив притримати Ґедзя за руку рішучим потиском, аби той не кинувся зразу в бік від ледь помітної стежки, яку щойно столочив на траві Рудий, до того місця, де нещодавно спостеріг дивну реакцію Малого на якусь знахідку. Підкорився Малому і не кинувся, а натомість пішов із ним у напрямку, звідки повернувся Рудий з водою. Бо смикнув Малий Ґедзя досить різко і зле прошепотів впритул до вуха: -“Я ж попереджав, не привертай зайвої уваги наших шукачів скарбів! Рано ще! Я все тобі розповім, а ти вже сам зробиш із того власні висновки.” Ґедзь підкорився явно через силу, але, як тільки відійшли від хлопців на декілька метрів, узявся ізнову за своє:
- Що ти там знайшов? Що тебе там здивувало?
- Я не буду вертатися до пояснень, що ми тут опинилися за дивним збігом обставин. Думай, що хочеш. Мені начхати. А на тому місці побачив дивне заглиблення серед зеленої галявини, воно

читати