Завантажити

ж ніяк не були схожі на мисливців за пухом чи пером, до того ж, до відкриття сезону ще довгенько. І рибальського знаряддя не було, навіть задля маскування. Змикитив, що ви за туристи край дикого степу. Отож, не ви мене упіймали, а я сам до вас йшов з пропозиціями до співпраці, тому ніяк не міг передбачити, що хтось зненацька з-за рогу вріже мені по голові якоюсь важкенькою чортівнею. Я не прикидався перед вами нетямущим, просто намагався трохи виграти часу – самі розумієте тепер, що мені справді було б треба знати, як далеко ви просунулися в пошуках, чи знаєте хоча б приблизно, що мрієте знайти. І ще одне й досі муляє – де й коли перетиналися раніше наші стежки? Ще до випадкової короткої зустрічі на відстані в степу. Придивлявся до вас, бо побачив чи відчув щось не близьке чи рідне, проте знайоме, а ви, як телепні довбані, нахабно життям погрожуєте чи тортурами. Салаги ви зелені, невже не знали до кого причепилися? Якби знали, інакше б діяли. А тепер із превеликою прикрістю можу сам собі сказати, що марно витратив забагато часу на вашу зграю, оскільки нишпорив не в тім напрямку, бо ж ви ще більше віддалені від істини ніж я, лише відлуння з поголосу чули, а там уповень всілякої брехні, бо ж істину знали лише кілька чоловік. А сьогодні й того менше. Пацани, ви хоч кайданки з рук зніміть, простіше буде шукати порозуміння, вас все-таки троє. Теж мені справжню театральну виставу влаштували. Ви що геть усі прилучалися до сценічного аматорства ще зі шкільного драмгуртка?
По той бік переговорного столу зависло на якусь мить здивоване мовчання, хоча перед тим, нервова балаканина тривала без угаву вже близько двох годин поспіль...

2.
Карлос (Бранець поки що лишався для своїх супротивників при цьому псевдо, яке йому нав’язав останній з його роботодавців. Хоча з ним Карлос і розлучився не без складних балачок десь із місяць тому майже “за сімейними обставинами та станом здоров’я – відкрилися старі поранення”, але продовжував іще відгукуватися на це псевдо, бо ж таке ймення йому трохи нагадувало його ж давні літа молодії – колись воно було одним із перших у його нелеґальних закордонних походеньках) із самого початку теперішньої пригоди не відчував найменшого остраху чи занепокоєння, бо ж йому було не вперше опинитися в заручниках чи навіть у ворожому полоні під час військових або бізнесових сутичок. Він завше знаходив порозуміння із будь-яким супротивником, бо ніколи не воював на якомусь боці надто забамбуленим пішаком через засвоєння чиїх-небудь там ідеологічних гасел і засад, побудованих на світліших чи темніших ідеях або ідеалах. Він ніколи не вважав їх ані віддаленими химерами, ані близькими духовними потребами, ані чимось побутово приземленим – він їх просто не помічав, як не помічають повітря, яким просто дихають, коли воно просто є і годі. Навіть його давній юнацький вчинок податися до вербувального пункту спеціяльних військових формувань стався не за палким покликом аґітаційних плакатів, на яких гучні патріотичні гасла любови до Батьківщини мали брати парубоцтво призовного віку за живе. І зовсім не авантюрний потяг до заманливих романтичних пригод у різних екзотичних куточках планети, про реальну можливість яких вони також заманливо сповіщали. Ні, зовсім ні, бо тоді до тих високих дверей армійського аґітаційного (вербувального) закладу, що були широко й гостинно прочинені для потенційних волонтерів, його нагло підштовхнуло абсолютно земне бажання – просто там обіцяли насамперед теплий дах над головою, добру їжу і пристойний, навіть гарний з виду, одяг. Хлопці добиралися там не дуже балакучі, але можна було й так зрозуміти, що здебільшого вони були або безбатченками, або з родин, де товклися з ранку до ночі самі злидні, голод і холод. Саме на таких, з погано налаштованих до ситого безтурботного життя, юнаків і полювали переважно спритні вербувальники. Без ніякого сорому (а де його було б їм узяти?) добре відшліфованими фразами вони запевняли юнаків, що на іншому боці від сірого бідацтва можна буде їм заробити грошенят за три обов’язкових роки стільки, що може з’явитися навіть і невгасна щира любов до Батьківщини, якщо її не зуміли втовкмачити в хлоп’ячі голови пасивні вчителі ще зі шкільної лави. Проте ніколи спочатку не прохоплювалися до свіженьких новобранців – таких собі нетямущих з виду наївняків, жодним натяком, що для цього треба буде навчитися (і ой же, як добре навчитися!) виживати на крутих перегонах, що і в цих казармах і поза ними далеко не всім вдавалося, бо ж така вона вже занадто зла мачуха – коротка людська житуха...
Як тільки вполювали було армійські добродії чергову зграйку хлопчаків, то враз причиняли за ними наглухо двері, за якими вже з першої миті розпочалося для недавньої босякуватої пацанви інакше життя з новими жорсткими приписами – постійна безкомпромісна боротьба за краще місце під сонцем чи під місяцем поміж собі подібними голомозими істотами в камуфляжних одностроях, за пристосування до будь-яких несподіванок у вигляді ворожих пасток і засідок, а інколи й

читати