Завантажити

в подальших операціях Бруно, то не треба згадувати при ньому про скоєний замах, навіть зі щирою обмовкою, що вони з Орестом зовсім не причетні, бо ж були насправді далеко за кордоном, а, коли там почули про трагедію, то були надзвичайно втішені звісткою, що саме Бруно, слава Всевишньому, щасливо порятувався. Всі знову разом, всі готові, аби тепера в одній команді знову спробувати віднайти втрачене, можна буде й натякнути, що шукатимуть коштовні речі, які колись знайшли у давньому схроні й залишили Максові на зберігання, які мають нині стати їхнім гонораром. А коли знайдуть, то між собою поділяться, аби мати щасливу старість в багатстві. Марта вважала, що продумала досить чітку арґументацію для Ореста щодо потреби залучити Бруно, а потім вже буде видно, як відійти убік від того життя, до якого її привчали майже від дня народження.
Встигла Марта накидати чернетку своєї поведінки з колишнім напарником, якщо Бруно повірить в її байки, а треба буде їй докласти певних зусиль, то сама почне його перевиховувати. Головне – повернути до справи Бруно. Шкода, дуже шкода, засинаючи прошепотіла Марта, якщо не складеться купи її задумка, бо буде біда. Тепер з усіх її колишніх напарників тільки Бруно міг би зарадити, бо він не тільки професійний вояк, але і в ліжку він постійно доводив їй свою професійність. І він ніколи не намагався щось їй радити, випитувати, дорікати. Він також потерпає десь, зсудомлений нахабною невідчепною самотою, може, також згадує про неї не такими вже й поганими словами. Раптом її щось немов укусило за живе – Макс же міг узяти Бруно до себе у долю, бо з ким іще було Максові робити схованку і подальші кроки. Марта була певна, що добре вивчила дядькове оточення, що йому не було більше на кого покластися, а самому займатися гендлем і зовсім “западло”. Для нього подібні дії були б цілковитою огидою, це довелося б вертати йому років на двадцять, до самого початку перших, а тому й зовсім дрібненьких, бізнесових спроб. Отже, Бруно міг знати про все знайдене багато більше, ніж йому вирішили свого часу розповісти Марта з Орестом, і зовсім більше з того, що сталося після передачі валізки із коштовним дріб’язком Максові. Отже, саме Бруно тепер може бути єдиним власником і охоронцем скарбів, якими ніколи не скористається. Він надто гоноровий – чужого не візьме, а зі справжніми власниками у нього нема нічого спільного. Викласти це Орестові, затягти до потреби її повернути до краю, бо лише вона має вплив на того хлопа. Набалакати Орестові стільки всього, аби здійснити головне завдання – відірватися хоч на день, аби відловити Брунчика. Це ж Орест має зрозуміти, коли повірить. Аби не здогадався, що хоче побачитися з Бруно не через кляту валізку. А там буде видко навіщо – задля її порятунку чи для чогось більшого. Стрінуться знову. І що тоді?.
А нічого тоді особливого їй не треба буде робити, вона просто підійде до нього впритул і лише стримано подивиться йому в очі; вона має побачити у них відповідь, якою б та відповідь не була спочатку. Для необхідної треба просто довго дивитися і довго мовчати... Настільки довго дивитися і мовчати, аж поки він не витримає, а вона вміє тримати паузу, не відвертаючи очей, бо вони в неї завше наповнені непідробною щирістю, коли до того змушують непереборні обставини...
Київ – Львів 2005 року

НЕ ХИТАЙСЯ НАД ПРІРВОЮ
(Ошукані шукачі скарбів – 3.)


1.
- Ой, як же ти по пиці хочеш, бачу, аж благаєш. То скажи мені зараз уголос хочеш того чи ні? Отаке, вибачай, гостю наш дорогенький, ставлю тобі пряме запитання, і, мабуть, ти його зараз чуєш від мене усе-таки востаннє, бо мій терпець настраждався, ось-ось, і урветься к бісячій матері. Отже, хочеш чи ні мати роз’юшену пику, яка поки що виглядає вдоста мужньою і нахабною?
- Аж ніяк, дякую.
- Не поспішай дякувати. Яким же ти нині став увічливим, невже так із малку був вихований! Тоді маю для такого поважного гостя іншого варіянта і цілком на твій вибір: по голій сраці чим-небудь розпеченим не бажаєш? Кочергою з каміну, наприклад, га? Відповідай, а не шукай того вогню в каміні нахабними очима, він є, але за дверима в сусідній кімнаті, зараз я тобі лише у переносному значенні сказонув, бо напохват замість тої кочерги у моїх пацанів є багацько рівноцінних замінників у вигляді звичайного електро паяльника, тефлонової праски і ще дечого подібного.
- Ще більш не хочу. І вистачить уже дурних жартів. Я ж розумію, що справа нашої балаканини не в обіцянках щось мені підсмажити чи роз’юшити. Чи не так? Діло говоріть, а не грайтеся у вар’ятів чи блазнів. Не такі ви й недоумкуваті, як виглядаєте на перший погляд.
- Тобто ти нарешті й насправді вирішив нам запропонувати вдатися до більш цивілізованих перемовин? Або просто перевіряєш, чи є в нас все те, про що було говорено, навіть обіцяно? Не журися, все маємо напохваті, а в сусідній кімнаті, я повторюся, вже й дубові дрова у каміні потріскують. Надворі літечко лише на зламі, а до твого візиту навіть каміна розпалили. Зваж на це.
- Авжеж, ти у

читати