
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
напарником, якого порятувало від твого замаху саме Провидіння. Вочевидь, що мав на те право залишитися осторонь свого шефа. Але й дядька шкода. Сам знаєш, Оресте, що не було Максові ні до кого іншого з кревних притулитися, якщо з усієї рідні в нього лишилася тільки я, й то з межами рідного краю. Якщо хтось і залишився живим після поразки партизанки, був згодом у краї знищений чужинецькою владою, навіть понищили й тих, котрі не брали до рук ніякої зброї. Ай, не тобі ж мені розповідати! Ліпше відаєш за мене. Зберігся Макс лишень тому, що приховала його дворічного від карального загону самотня сусідка, виховала як свою дитину, добре, що ніхто з односельців за кілька років не доніс владі. Уникнув сумної участи іще лишень старший брат його, мій тато, якого забрав із собою один родич, його було відправлено з краю з якимось наказом до закордонного Проводу. Хоч і був тоді тато малим хлопчиком, він лише трохи старший за Макса, але ж стільки років проминуло. От і тато відійшов до вічности, страх подумати, вже багато років тому, так до кого ж було тулитися Максові? Брати так і не знайшлися, лише мене відшукав. Хоча мій батько спромігся ще на відвідини рідного обійстя, але ж він і дядько Макс тоді не стрілися, разом не відвідали рідні креси, там батько лишень квіти жури поклав на рідне попелище, бо могили моїх дідів завіяло ще в давні роки снігами на чужих просторах край Студеного моря. Їздили туди з нашого краю люди раніше, і довше шукали, але геть нічого знайти не змогли – там цвинтарів не лаштували для в’язнів, а самі концтабори поруйнували, архівів не зберігали. Порожнеча там, пустеля, тільки крижана, бо худющі ліси повирубали ще колишні в’язні у ті часи. Рубали аби рубати, складали в штабелі, так воно там і лишилося в штабелях, лишень трохи зогнило. Та не тобі розповідати, Оресте, бо ж ти виростав у краю, надивився на такі речі змалку, мусиш добре знати. Щось розібрало мене це вино, як тоді Бруно. Пам’ятаєш? Можу теж відключитися, але дещо скажу. А, про що це я? А, про дядька Макса. Хлюпни ще трохи до склянки, Оресте, бо щось знову штрикнуло мене звідтам.. Знаєш, Оресте, мабуть, зовсім відмовили гальма, коли замахнулася на рішення Проводу, майже покинула Організацію, кревних, які мене виростили. Але ж годі мені сповідатися перед тобою, друже Оресте, ти ж не мій душпастир, а наразі – звичайний співпляшник, котрий мені підливавстільки, що я геть розклеїлася, аж потягло на цю дурну і беззмістовну балачку. Чи ти, братчику, свідомо намірився розв’язати мені язика? Але ж ти зовсім не реаґуєш на моє патякання. Що в тебе залягло на думці? Можеш поділитися?
Орест не відповів. Марта подумала, що він слухав її слововилив на півуха, розмірковуючи про щось своє, а, може, про її подальшу долю.
- Годі, не треба, не відповідай, на сьогодні вистачить, а зараз – добраніч тобі, друже Оресте! До ранку, який має бути мудрішим за вечірню п’яну балаканину самотньої жінки, в якої почалася ломка від самоти, від усвідомлення, що треба починати майже із самого початку нову гонитву за примарним скарбом, хоча в неї нині є грошенят на довге і безбідне життя на затишному острові, який мав би йменуватися без ніякого перебільшення справжнім “Райським затишком”. Добраніч!.
Потім вона довго лежала непорушно на прохолодних простирадлах під вітерцем з працюючого кондиціонера, лежала з розплющеними очима і слухала притишену роботу вентилятора, немов тихий шелест листя з-за вікна, перебираючи варіанти подальшої своєї поведінки, прораховуючи, скільки матиме в запасі часу на звільнення від Орестової опіки, як у нього видурити чи викрасти свої документи. Тільки не могла ще уявити собі, де вона зможе сховатися з ними, от, аби Бруно був поруч, забаглося раптом їй, він би порадив, отой самий Бруно, який мав недавно спектися разом із дядьком Максом від Орестових рук. Зрештою сон її майже переміг, коли вирішила, що взавтра треба зробити іще одну спробу перед Орестом порятувати Бруно, як би він сьогодні не називався, від будь-яких зазіхань на його життя, бо Орест вже неодноразово прохоплювався при існування десь небажаного свідка перегонів за скарбами. І не просто порятувати, а й використати для власної втечі від усіх потенційних, нині вже Орестових, акцій. Перший варіянт, який вона встигла обміркувати перед сном, був таким, що треба підкинути Орестові ненароком, тишком-нишком думку, яку б він визнав цілком своєю, що єдиною людиною з усього свого кола, якій міг би (нехай гіпотетично) довірити свою таємницю Макс, був тільки Бруно, а довірився йому Макс ще й тому, бо без нього не зміг би приховати надійно скарби. Весь попередній послужбовий список Бруно (Малого та їже з ними) стверджував, що жодного разу він не зрадив своїх роботодавців, командирів, комбатантів, таким вже він, мабуть, уродився, що навіть в уяві не мав поняття зради своєму слову. Ніколи не змогли зіштовхнути його з усталених переконань майже постійні приклади віроломства і відступництва роботодавців, командирів. Марта розуміла, якщо Орест і пристане до її пропозиції використати
Останні події
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone