Завантажити

всьому правий, але вертаймо до першої твоєї думки, бо ж в мене теж терпець викінчується. Дурна ситуація. Дурніша за сто пудів диму! Я ж був готовим до більш предметної балаканини із самого початку нашої несподіваної зустрічі. Але ж ви, вибачайте вже за відверте чоловіче слово, ви неначе лише вчора з первісних печер повиповзали чи навіть щойно з дерев позлазили. Ще й хвостів своїх не пообрубували, хоча і намагаєтеся згадувати цивілізованість у перемовах. Де ви його могли почути – таке замудре слово? А коли десь і почули, то так і досі не втямили, що воно могло б означати. Ні, справді, хоча б хтось один із вас здатний сформулювати чітко без замудрих натяків і театралізованих пристрастей, без дурних погроз, що, врешті-решт, намагаєтеся від мене отримати?
- Без проблем – маєш покласти на цей стіл координати відомої тобі дуже давньої схованки край чи посеред дикого степу. Поклади з чіткими прикметами, розкажи, як туди доїхати, як її там знайти без зайвого витрату часу. Три-чотири хвилини твоєї щирої відвертости, а тоді мотай швиденько на всі чотири сторони. Йди собі домів навіть без подяки за доброту нашу і теж без зайвих емоцій. Підеш з нашої хати навіть без жодної подряпини, що на мармизі, що на дупі, наче і не стрічалися, і не сперечалися, і не знущалися одне з одного за цим столом. Як ти собі гадаєш, чи не шляхетно вчинить наша сторона з перемовин із вашою стороною? Нехай не так шляхетно і цивілізовано, як би ти сам хотів, але ж нам кортить швидше дійти згоди з тобою. Гадаю, ти неоднораз чув про те, що час навіть дорожчий за гроші. А щодо твого закиду на відсутність у нас цивілізованих манер і відповідати не буду, не через те, що не маю чого сказати навзаєм. Мені на дурні суперечки часу шкода марнувати. І так вже занадто його витратили на пусте, на зовсім порожню балаканину. То як, дорогий гостю? Знайдемо врешті-решт спільну мову? Бачу, вибач, коли помиляюся, просто відчуваю всім своїм єством, що таки так, що дійдемо згоди навіть всупереч твоїм хвацьким вибрикам, які попросту лишень дратують і викликають палке нестримне бажання вдатися до брутального мордобою. Вже не заради позитивного результату, а так, аби злість втамувати. Так що насправді давай відкинемо емоції разом, аби ж перейти до нашої справи, як ділові партнери.
- Про що базар? Звичайно-що можна б було і погодитися без емоцій, а насамперед – без зайвих подряпин, я б зміг і подякувати ґречно моцним рукостисканням за умови, що задля такого вчинку ви мені руки звільните. Мали б звільнити ще до виходу з ваших гостин, бо ж перший поліціянт на вулиці мене вхопить, як побачить такі неоковирні браслетки на руках. Але ж, на превеликий жаль, маю геть чисто невеличке, проте “але”. Ні, зовсім не те, про що ви подумали, або ж про що завжди йдеться як у реальних випадках, так і у всіляких художніх творіннях за подібних обставин – проблема не щодо особистих ґарантій. Знаєте, хлопці, іноді всупереч всьому, навіть всупереч власному марнославству, а все-таки вдається декому з писак мистецькі відобразити сумні реалії буття – читав дещо з нудьги, бо мав колись доста часу на всамітнення. Я зараз про інше, бо навіть і не питатиму про якісь там надійні чи не дуже певні гарантії для себе, навіть не торкнуся й натяком, що вони мені потрібні, бо збрешете все одно. Так вже воно є, що всі захопники (як вигадані, так і реальні) обіцяють своїм бранцям із лагідною усмішкою на початку перегонів за чужими скарбами забагато нереального: навіть рівного поділу всіх знахідок і ледь не довічного побратимства, присягаючись у власних чеснотах якщо не на Біблії, то на кримінальному кодексі, але згодом, як треба буде вже якось й справді поділитися здобутим коштовним мотлохом (не кажу – краденим крамом, не хочу вас ображати), клацають запобіжником пістоля, скидаючи із тою самою лагідною усмішкою заяложену фразу: - “Вибачай, дорогий братане, я тоді ненароком був змушений сказати тобі неправду.” Хіба не так? Хіба ви, хлоп’ята, з іншого тіста чи з інакшої глини зліплені?
Заручник (чи скорше бранець) нарешті зітхнув і замовк. Було добре видко його супротивникам, що він добряче втомився від такої задовгої промови начебто на вільну тему, хоча й не віддаленої від прикрих обставин, за яких він був “запрошений до перемовного процесу”. А самі словесні викрутаси промовця з металевими браслетками на руках навіть викликали деяке здивування у протилежної сторони, аж спонукали до кпинів навзаєм. Хоча з погляду на напружену ситуацію між збудженими супротивниками від змарнованого часу під час порожніх суперечок, більш подібних до побутової сварки біля брудного генделика випадкових співпляшників з приводу некоректного розлиття по чарках залишків горілки, але ж із погляду на можливу примарність кінцевої мети їхнього протистояння, глузи були б тут насправді й зовсім недоречними для захопників. Вони зі своїм бранцем сиділи за широким столом з різних боків – троє проти одного. І це мало б виглядати зовні цілком природньо – такі собі дві сторони, що мають провести переговори й підписати якісь

читати