Завантажити

важливі для обох учасників угоди. Але ж трохи псували картину кайданки на руках бранця, які він тримав на лискучій поверхні стола, як на показ, намагаючись невимушено докоряти протилежній стороні з перемовин щодо їхньої зовсім неґречної поведінки. Кімната була умебльована край аскетично – нічого зайвого: продовгуватий стіл, по кілька стільців з двох боків, білі жалюзі на єдиному вікні, два пласких годинника на протилежних стінах, аби представники кожної зі сторін могли постійно контролювати часовий перебіг переговорів; а вони цього разу затяглися настільки, що навіть загрожували скінчитися ніяким результатом. Це у кращому випадку. То треба було б і не помітити уїдливих закидів бранця, проте старший з господарів приміщення для “переговорів двох високих сторін” на несподіваний словесний вилив “партнера з перемов” все-таки не міг стриматися, аби не відповісти відповідно:
- Во, друзяко, як же ти до ладу вмієш балачки розводити з нічого! Ти бува не пробував писати психологічні романи з життя підступних злодіїв, якими ти нас уявляєш, чи одним з яких й тобі доводилося бути і не воднораз? Але про це якось погомонімо на дозвіллі, але згодом і лише в тім випадку, якщо у нас із тобою щось складеться, зліпиться. Я ж-бо встиг колись, хоч і досить давненько це було, як на сьогодні, попрацювати на тій ниві після закінчення універа, але більше жорстким сатириком ніж солоденьким гумористом. Це мене й згубило колись, добряче потовкло, але дякуючи Всевишньому, не до смерти. – Сказав і затнувся, бо зразу відчув, що таким робом лише й справді власними зусиллями перетворює на поганенький спектакль ретельно розроблену ним самим рішучу операцію з носієм важливої інформації, тому вчасно вирішив спробувати повернутися до справи інакше, ближче. – Якщо дасть Біг, то ще буде в нас удосталь часу і на подібні балачки, коли дозволимо вдавати із себе рафінованих інтелектуалів, а зараз скорочуй свої недоречні для чоловіка нюні-муні, бо ж ми, так мені здається наразі, якось зрозуміли твій зворушливий потяг до співпраці, хоча ти й набалакав мимохіть бозна що зайвого. Ти на годинника підведи очі, подивися – скільки часу марно товчемо воду! Ми до тебе з відкритим серцем, але ж ти навзаєм граєш перед нами якогось недоумкуватого вар’ята, лише дратуєш нас, бо досі так і не сказав головного, навіть не наблизився до мети. Повторюю нескладне зовсім запитання: чи ти зможеш нарешті сказати для нас просто, без словесних вихилясів, що ти погоджуєшся на запропонований нами абсолютно справедливий ченч – обміняти координати місця примарного чужого скарбу на реальну для себе свободу? Відчуваєш – віддаєш примарне, а отримуєш реальне?
Бранець зухвало усміхнувся, наче й не помітив реальної загрози, бо відчув якусь непевність у поведінці свого ворога, у невідповідності його інтонації до його ж таки загрозливих слів, якими він начебто намагався настрахати свого супротивника:
- А ти теж, хлопче, як я бачу, полюбляєш теревенити заради невідомо чого, а ще намагаєшся нагадувати мені про змарнований час. Ні, я насправді не бачу для себе жодної можливости вибрати щось пристойнішого з ваших небагатих пропозицій, бо майже нічим не відрізняються між собою шляхетне лукавство і клятва наркомана. Це про всяк випадок сповіщаю, така народилася щойно заготовка для майбутньої книжки про вас і трохи про себе. Дякую за пораду, бо, якби відчув раніше письменницький хист, вже давно б покинув шукати собі нових невідомих пригод, а сів б за стіл і розпочав класти на папір старі й добре мені відомі реальні придибенції, бо власне самим пережиті, а, чесно кажучи, є таки з чого вибрати. Але це мій клопіт, до того ж – майбутній, а наразі вертаю до вашої справи. Де ж мені взяти для вас певні координати? Гаразд, уявіть, що я їх вигадаю зараз і назву, навіть з прикметами на тій місцевості, бо ваші погрози здаються мені близькими до реальности. Навіть тоді, коли б координати того гиблого місця в дикому степу були певними, і ви б їх дістали від мене просто цієї миті, то попри всю вашу вдавану шляхетність, попри щирі заяви про бажання потоваришувати, ви ж мене не відпустите, поки не перевірите моїх свідчень. Уявіть собі, ні, це я собі уявляю, що все зійшлося, ви вочевидь знайшли і вхід під землю, так ви ж потім завагаєтеся у моїй подальшій незацікавлености до пошуків примарного скарбу в тій чорній дірці. У тій прірві ненажерній. І саме чорній, бо там люди щезають! Ви ж, я бачу, на всі сто відсотків увірували, що там зачекалися на подібних до вас відчайдухів повні скрині срібла, злата і лискучих камінців. Чи не так, панове? Нащо тоді мені щось для вас вигадувати чи колотися, якщо б я їх і насправді знав? А я ж справді ніколи не був у тому проваллі, що замаскувалося десь посеред дикого степу. Не одну тисячу років отам криється таємниця.
- І це ти називаєш згодою до цивілізованого спілкування? Ти ж не говориш, ти наче справді пригодницького романа про негідників замислив написати. Невже сам не хочеш обрати, що для тебе було б кращим: світла надія чи нагла смерть під тортурами?

читати