Завантажити

весняного дня
і не впаду
а станеться –
я першим привітаю
буденну незначну біду
з надією
нехай вже більших і не буде
нехай все гірше обмине
нехай спекота і застуда
вже не торкаються мене...
втомилася зима
хоча здавалась всім
що непоборна
бо міцно всіх трима
й довічно поділила світ
на біле й чорне
але дарма –
вже лупиться і розтає короста
коли світліє небо веселково...
надія і весна –
але ж це так не просто
бо треба із руїн зими
підняти Слово

* * *
на свято рим
і зримих і прихованих
немов на вічнім зламі зим
навально йде весна
під зорепадом рим
повстанських і підкорених
по тому зламі
простує босими ногами
й толочить здолані сніги
їй до снаги
те свято рим
на вічнім зламі зим

* * *
і сумно стелеться по травах
і висихає в росах сон
у будь-яких моїх появах
завжди було
що сон – то схрон
душі зболілої прихисток
де сам господарем себе
де не дістане і нечистий
де завше небо голубе...
суворий яв
роз’ятрений Ярило
пекучим полум’ям хапає –
пощезне все що тільки снило
в холодних хуґах над розмаєм...


КВІТИ З БАГАТТЯ

* * *
ти мене пошукай
у забутому вчора
запроси на сьогодні
до Святої вечері
коли осипається небо
снігом безвинним
на забруднену нами ріллю...
ти мене пошукай
у забутому часі
запроси на Великдень
відвідати тіло Господнє
уклякнути мовчки
покаянно зроситись
гіркотою скупої сльози...
ти мене пошукай
у минулім столітті
запроси до кострища
біля сплячого ставу
розколошкай діброву
квіт надії знайди
й поділися зі мною...
ти мене пошукай
в заметілях столітніх...

Ліґо – Йвана Купала
вогнища Ліґо
іскри веселі
крешуть до неба ще
іскри веслі
а в мене на серці щем
бо десь за рікою ріки
також до моря вінки несуть...
не співаю –
давлюся криком
аж на Трухановім зможуть почуть...
мене захльоснуло співом
зникло усе навколишнє
зовсім не диво –
вертатися у колишнє...
краплями спогадів зроситься
у мареннях дивна реальність –
як Хрещатиком пролітають осені
відлунням каштановім по асфальтах...
а в пригаслих вогнищах Ліґо
тужавіє чадом листя
Ліґо
пісенне Ліґо
щезає у червні латвійськім...

Примітка: Одним з найбільших національних свят у Латвії є Ліґо, подібне до нашого Івана Купали.

* * *
Латвія –
зелене латаття
на блакитному тлі
розбризканих морем озер...
берегами палають багаття
в найкоротшу прозору ніч...
на ранок
іскри завзяття
збережені з давніх сторіч
ми самі заллємо
й затопчемо попіл
розвіємо дим протиріч...

Осінній настрій
із сновидінь і задумів моїх
не розгориться на Купала
те багаття
якого я чекав
коли ще тільки падав перший сніг...
сьогодні над усім
висить твоє закляття
а спогади затягнуто лататтям
ізнов на дні
лілей тугі бутони...
ізнов щезає літо
і прозорим дзвоном
осінню прохолоду прорізає
бентежна впертість білих птиць...
ізнову листя облітає
з березових розпатланих косиць...
купальськими вогнями осінь снить...

* * *
за мамутами вимерли коні
зруйновано стайні
зрідка
переобладнано під гаражі
і пісня не ранить тишу ночей –
то колись хлопчаки біля багаття
соромлячись
ламали свої голоси...
вимерли коні...
* * *
ніч Іванова не мовчала –
до мене гукали
вихори
вируючого вогню
з ватри
що палала на варті
поміж світлом і мороком
між долівкою й сволоком
до дня прийдешнього
простеляючи стежку...
палала Йванова ясна ватра
у наших душ на варті...

* * *
горить горить душа
купальська пісня не рятує
все до полону взяв
всепоглинаючий вогонь
горить давно
і вже дійшов до краю
ось кинеться й на тих
що причаїлись мовчки
осторонь

* * *
така вже наша радість
крихітна крихка
мов іскра із купальського багаття
долоню не спече
і пожару не вчинить...
така вже є
миттєва наша радість
від зустрічі раптової з тобою
ти знов пощезнеш
в заметілях днів
зоставиш в споминах сумних
купальських трав і квітів
пахощі п’янкі
у висохлому вінку...
така вже є
та радість з гіркотою
перечекати все і всіх
до нового вогню
аж поки не пройдуть усі дощі
задовгі –
довші довгих зим
і не розтануть
зимами збережені сніги...
таку вже радість
крихітку крихку
дарує доля випадково
з купальського великого вогню...

* * *
все причаєно часом?
забуто і наше імення?
придивіться лишень
як спалахують іскри вогненні
між словами купальських пісень...

* * *
болісний уламок часу
у пригорщах терпких тисячоліть
що увібрала в себе найкоротша ніч
там пломінь свічки
в чорному свічаді
що віддзеркалює принишклу ніч
й тендітний подзвін молитовний
у стужавілій тиші наче подих
що тамує безвідмовна ніч
й мої надії безсоромні
сповиті у твоїх бажаннях
що спородили цю цнотливу ніч
де пломінь свічки
і тендітний подзвін
і мої надії –
усе лишень уламок часу
у пригорщах терпких тисячоліть...

* * *
за водою за вітром
за словом з молитви
за

читати