
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Агов, діду, де ви є? – загукав, оглядаючись довкола.
Ніде нікого.
– Діду Андроне, а ви де заховалися?
Мовчить дід.
Обійшов кругом садибу – нема нікого.
Обійшов удруге – нема.
Підійшов до Дончака:
– Де ти скинув свого вершника?
Мовчить кінь. Тільки сопе і траву наминає так, ніби з голодного краю прибув.
– Щось тут не те.
Паморозь пробігла по спині, щось штрикнуло в серце, потім ще раз і побігло якимись дрібненькими дрижаками вниз. Аж до коліна. Вискочив на коня і вдарив долонею, бо не мав чим, по шиї – кінь стрепехнув головою, фуркнув і неквапом подався до воріт. По дорозі верхівець виламав з черешні гіллячку і вже за воротами вперіщив коня по животі:
– Біжи, Дончаку, і то швидше, щоб ми, бува, не запізнилися!
І Дончак помчався галопом через усю Верхню Слободу, а за селом побіг полем, потім лугом, потім ще раз полем. Тільки перед мостом зупинися, чомусь піднявся трохи на дибки, стряхнув головою, щільно фуркнув крізь ніздрі й рвонув із місця.
– Біжи, Дончаку, біжи!
Пронеслись вихором по Кацапівці, десь сполохали курей, десь ледь не збили з ніг п’яницю і нарешті зупинилися біля знайомої крайньої хати.
– Не ночував удома, – стенув зять плічками, бо дружина вже сім роки, як покинула старого і подалася на кладовище. Виходило якось так: моя хата скраю – нічого не знаю. Чує Немири серце, що трапилося непоправне. І навіть догадується чому, тільки сказати вголос не може і не хоче.
І все-таки, може, то якесь непорозуміння? Недаремно кажуть, що надія вмирає останньою.
Але ж умер то Андрон Калиниченко. І вмер, як з’ясувалося потім, страшною смертю. Десь там, під мостом. І, головне, завіщо?
Хтось сказав:
– За православну віру й українську церкву.
І це, врахуйте, у незалежній Україні.
Він, двічі поранений, виповз з-під трупів таких же, як сам, калік війни. Його двічі вели на розстріл, один раз розіп’яли на хресті і залишили серед тайги на розтерзання звірів, але звірі його не зачепили. Він у концтаборі врятував не менше, як двом сотням життя, одначе ніколи не буде віднесений до лику святих. Хоча, якщо згадати, нерідко святими роблять тих, діяння й подвиги яких надумані або й зовсім незрозумілі. Як, наприклад, Олександра Невського, котрий був усього-на-всього підніжком ханським, а не славетним князем руським. У самого хрестителя Руси гріхів вистачило б на усю прислугу, щоб не вилазити з пекла, але достатньо князеві було покаятися – і він став і великим і святим. Андрон Калиниченко хотів повернути в лоно рідної землі рідну церкву разом із рідною мовою і за те був покараний під мостом на річці, ім’я котрої вже забувають навіть у Верхній Слободі, а в Кацапівці його, може, й не знали.
Потому благочинний вирішив, що у верхнєслобідську церкву не пізніше, як через 2 тижні, буде направлений батюшка з канонічною орієнтацією. Щоб церква не потрапила в руки (а до того вже все йшло) його душпастирям, Данило Немира якогось вечора відкрито запустив у неї гарячого червоноперого півня.
Кажуть, чоловік стояв і дивився на своє творіння, яке нещадно спалахувало і нуртувало в його вологих, вицвілих очах.
І нараз він згадав, що в цьому пекельному вирі, крутежі іскор і диму, воронячого каркання і попелу залишилася його старовинна родинна реліквія. Не роздумуючи, кинувся в полум’я, схопив її, притис до грудей, але … не встиг – палаюча церковна баня вже осідала на нього зверху…
09. 06. 2013
1 Найдешевший сорт вина. Його ще називали чорнилом.
2 Пильнувати, стерегти.
3 Так Сталін назвав більшовицьку партію.
---------------
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року