 
	Електронна бібліотека/Проза
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
 Агов, діду,  де ви є? – загукав, оглядаючись довкола.
     Ніде нікого.
     – Діду Андроне, а ви де заховалися? 
     Мовчить дід. 
     Обійшов кругом садибу – нема нікого.
     Обійшов удруге – нема.
     Підійшов до Дончака:
     – Де ти скинув свого вершника?
     Мовчить кінь. Тільки сопе і траву наминає так, ніби з голодного краю прибув. 
     –     Щось тут не те. 
     Паморозь пробігла по спині, щось штрикнуло в серце, потім ще раз і побігло якимись дрібненькими дрижаками вниз. Аж до коліна. Вискочив на коня і вдарив долонею, бо не мав чим, по шиї – кінь стрепехнув головою, фуркнув і неквапом подався до воріт. По дорозі верхівець виламав з черешні гіллячку і вже за воротами вперіщив коня по животі: 
     – Біжи, Дончаку, і то швидше, щоб ми, бува, не запізнилися!
     І Дончак помчався галопом через усю Верхню Слободу, а за селом побіг полем, потім лугом, потім ще раз полем. Тільки перед мостом зупинися, чомусь піднявся трохи на дибки, стряхнув головою, щільно фуркнув крізь ніздрі й рвонув із місця. 
     – Біжи, Дончаку, біжи! 
     Пронеслись  вихором по Кацапівці, десь сполохали курей, десь ледь не збили з ніг п’яницю і нарешті зупинилися біля знайомої крайньої хати.
     – Не ночував удома, – стенув зять плічками, бо дружина вже сім роки, як покинула старого і подалася на кладовище. Виходило якось так: моя хата скраю – нічого не знаю. Чує Немири серце, що трапилося непоправне. І навіть догадується чому, тільки сказати вголос не може і не хоче. 
     І все-таки, може, то якесь непорозуміння? Недаремно кажуть, що надія вмирає останньою.
     
     
     Але ж умер то Андрон Калиниченко. І вмер, як з’ясувалося потім,  страшною смертю. Десь там, під мостом. І, головне, завіщо? 
     Хтось сказав:
     – За православну віру й українську церкву. 
     І це, врахуйте, у незалежній Україні.
     Він, двічі поранений, виповз з-під трупів таких же, як сам, калік війни. Його двічі вели на розстріл, один раз розіп’яли на хресті і залишили серед тайги на розтерзання звірів, але звірі його не зачепили. Він у концтаборі врятував не менше, як двом сотням життя, одначе ніколи не буде віднесений до лику святих. Хоча, якщо згадати, нерідко святими роблять тих, діяння й подвиги яких надумані або й зовсім незрозумілі. Як, наприклад, Олександра Невського, котрий був усього-на-всього підніжком ханським, а не славетним князем руським. У самого хрестителя Руси гріхів вистачило б на усю прислугу, щоб не вилазити з пекла, але достатньо князеві було покаятися – і він став і великим і святим. Андрон Калиниченко хотів повернути в лоно рідної землі рідну церкву разом із рідною мовою   і  за те був покараний під мостом на річці, ім’я котрої вже забувають навіть у Верхній Слободі, а в Кацапівці його, може,  й не знали. 
     Потому благочинний вирішив, що у верхнєслобідську церкву не пізніше, як через 2 тижні, буде направлений батюшка з канонічною орієнтацією. Щоб  церква не потрапила в руки (а до того вже все йшло)  його душпастирям, Данило Немира якогось вечора відкрито запустив у неї гарячого червоноперого півня. 
     Кажуть, чоловік стояв і дивився на своє творіння, яке нещадно спалахувало і нуртувало в його вологих, вицвілих очах. 
     І нараз він згадав, що в цьому пекельному вирі, крутежі іскор і диму, воронячого каркання і попелу залишилася його старовинна родинна реліквія. Не роздумуючи,  кинувся в полум’я, схопив її, притис до грудей, але … не встиг – палаюча церковна баня вже осідала на нього зверху…
     09. 06. 2013
1 Найдешевший сорт вина. Його ще називали чорнилом.
2 Пильнувати, стерегти.
3 Так Сталін назвав більшовицьку партію.
---------------
Останні події
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
- 30.10.2025|12:15«Енергія. Наука довкола нас»: Старий Лев запрошує юних читачів на наукові експерименти
- 29.10.2025|18:12В Ужгороді започаткували щорічні зустрічі із лауреатами міської премії імені Петра Скунця
- 27.10.2025|11:2010 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові
- 26.10.2025|08:07У Львові відбудеться презентація однієї з найпомітніших книг сучасної воєнної прози: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня
- 25.10.2025|11:58Як підготуватися до Радіодиктанту національної єдности - поради від філологині Інни Літвінової
- 25.10.2025|11:51У Львові вручили премію імені Богдана Ігоря Антонича 2025 року
- 21.10.2025|11:27У Луцьку презентували посібник із доступності для культурних подій




