Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити

нюхом зачув однодумця, через що придивляюся назирці за вами...
Приголомшено слухаю, а він неквапом провадить:
– Є в мене мета – витруїти з Києва зайшлу пошесть, і уселити в доморослі тіла первісний дух. О! – звів догори вказівний палець. – Задля чого й волочуся містом, як неприкаяний.
– Хто ви? – прохопилося в мене.
Хмикнув невдоволено:
– Хто його батька знає... Воно, і квит. Ні роду, ні імені в мене немає... Безособовий показник, якщо можна так сказати... Катаклізм, аномальне явище радше... Я особисто не замислююся над собою, мене цікавить світ, амплітуда.
– Сімаргл?!.
Його очі проясніли:
– Воно... – радісно розвів руки. – Таки наші дороги зійшлися. Я також сягнув найвищого.
В затишному дворику ми засиділися до вечора, під старезним кленом на лавиці заглиблювалися в далекі часи, пройшлися ціхами середньовіччя, зупинилися на 1988 році. Відтоді минуло одинадцять років, і раптом я пригадав, що сто одинадцять років тому в лівійській пустелі археологами було знайдено папірусні пам’ятки, що засвідчують таємні зустрічі мурників чотирьохтисячної давності. Заманлива цифра 11 наче переслідує мене, не дає спокою. На що Воно тихо мовив:
– Число одинадцять тільки потверджує наші припущення, що ми десь близько коло розгадки. Сімаргл, як на мене, зруйнує впень колони їхніх зашифрованих цифр. Єгипетський порядок літочислення сьогоднізавтра зазнає краху, а заразом і вся хитромудра система мурників.
Знайомство з Воно після Архи та Дана стало для мене визначальним. Я нарешті зустрів у Києві модуль Яфета: Воно на відміну від першого й другого самостійно руйнує задля творення. Арха – книжник, фокусник, абстрагований маг. Дан – пошкоджена в зародку плацента. Обоє вони здеґрадовані часом. Ні той, ні другий не мають твердого опертя, що потрібне в разі піднесення духу. Тільки Яфет автономно, і, тепер знаю, Воно моделюють свідомість майбутнього. Воно підвівся, на прощання потис мені руку:
– Завтра можемо зустрітися на сьому місці.
– Добре, – кивнув я. – Обов’язково, – посміхнувся йому вслід.
Після не зустрічався я з Даном й Архою, а приходив під вечір у старий дворик неподалік дитинця, там уже чекав на мене Воно, зворушено підводився з лавиці, я так само зворушено наближався в затінок клена, захоплений виснаженим обличчям аскета, шанобливо ми віталися, мов складали давній обряд, і допізна провадили розмови. Тісний дворик з старими підрихтованими будиночками захищав нас од безлічі очей, хоч кілька вікон позирали сюди, вилискували тьмаво. Там, за бляклими шибками, снували чиїсь силуети, раз по раз зупинялися біля вікон, проймали нас своїми поглядами. Воно заспокоїв мене:
– Ми захищені невідомістю. Про нас ще ніхто не знає, нехай там думають, що ми бездомні сіромахи. Тепер багацько таких волочиться містом, бабрається в смітті...
– Але, принаймні, мені не хочеться уподібнюватися голоті.
– Стривайте, Каланнику, стривайте... Скромність тільки прикрашає людину. Просто вбраний чоловік таїть в собі загадку. Не захоплюйтеся блиском вітрин. Там, усередині, тельбухи. Відомо, стравохід перетравлює їжу, а нас цікавить свідомість, їй і повинні ми служити...
Зима 1999 року напрочуд тихо спливала, до Різдва залишалося три тижні, коли до мене в заріччя завітав Яфет, увечері переступив поріг старого млина. П’ять місяців, як не бачилися, а видається вічність. Уніс знадвору запах далеких доріг. Я прибрав на столі, застелив домотканим обрусом. Яфет просунув руку під скатертину, провів долонею:
– Працюєте на голій дошці...
– Тис... Стародавня робота... Віддає силою.
– Головне, – звів догори вказівний палець, – аби не тхнуло цвіллю. Минулого не вернеш, а якщо добре розібратися в ньому, то там особливо немає що й взяти, тільки пропорції...
– Завдяки співвідношенню й існує світ. Я вже засвоїв, що історія тільки фіксує події, але нічому не вчить, Яфете, – перевів розмову. – Повечеряємо?
Він несподівано просяяв:
– Звичайно... Забув, коли й вечеряв у теплій хаті.
В печі потріскують сухі дрова, сумирно палахкотить ватра, за вікном б’ється в шибку мерзлякувате привиддя, немовби проситься зігрітися. За чаркою та пісними наїдками ми засиділися допізна, потім я постелив йому на ліжку, а сам уклався на печі.
– Добре, Каланнику, що зберегли осідок в млині, не перебралися тоді зі мною в печеру. Тут у вас особливий перевіз з одного боку на другий. Я захоплений вашим кутком.
– Ось бачиш, – задоволене кигикнув. – Колись і мене треба слухатися. Розпрощатися з минулим найлегше, але зберегти його дуже важко. Тепер одні шукають розради в етногуртках, інші геть розчарувалися в усьому, не зважають уже на своє походження, і тільки одиниці намагаються зберегти себе задля майбутнього. Світ, безумовно, рушиться, але кінця не буде, врятуються тільки свідомі свого призначення.
Скрипнуло ліжко під ним:
– Як засвідчують недавні події – цивілізація не готова, а може й не хоче до трансформації. Легше скніти в багні, ніж простувати осяйними дорогами.
Потім ми

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери