Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
автостради з безліччю розвилок я натрапив на міські закутки із занепалими садибами. Якраз розвиднилося... Скрипнула перекошена під дашком хвіртка, вийшов білий, наче з казки, дід, підкликав до себе:
– Тут колись був Красний двір – заміські княжі хороми, а тепер, як бачиш, на що перевелося... – подав руку для привітання. – Заходь, я покажу тобі те, що шукаєш, – пропустив мене в хвіртку.
За рогом вгрузлої хати – прибране подвір’я, доглянуті грядки, нивка, а в кінці саду видніється альтанка. Куди й запросив мене старий, подав цеберко з водою й рушник:
– Спершу поснідаємо, вшануємо Купайла, а там, – махнув у бік узгір’я. – Побачиш... – ґречно частує, потім виніс з хати не то цимбали, не то ліру, загусляв давню билину:
– Ой рано, рано кури запіли,
А ще раніше князь устав,
Лучком забряжчав – дружину скликав...
Його спів нагадав мені дитинство, одну з колядок, і я на радощах змахнув сльозу, вшанований увагою старого. Майнула думка, що то не дід співає, а сам – Бог. Так мене зворушити вже давно ніхто не міг. Я підвівся слідом за ним, ідемо до гори, крізь колючі зарості терну, і раптом у виярку щось зблиснуло: показалося різьблене зображення Перуна з срібною головою та золотим вусом. Кумир похмуро спочивав у криївці. Його грізний погляд наче промовив до мене: „Ти – перший, хто через тисячу років знову мене побачив!”
Я шанобливо вклонився святині, повернув голову до старого:
– Той?..
– Він – битий, покривджений, безліч разів цькований, навіть утоплений, але – незнищенний. Я підібрав його з ріні, коли хвиля прибила на берег, попервах переховував у печері, а коли занепав Красний двір і на сьому місці вляглися страсті – переніс сюди, –дід обхопив рукою святиню, навшпиньки здув з оздобленого вуса пилинку.
Перун незворушно мовчав. Хоч, я відчув на собі подих близького грому...
II
ВIРАЖ СВАСТИКИ
Учора на одній з полонин подалася, осіла земля, зрушила з місця. Знявся рейвах по довколишніх селах, страх охопив кожного, від малого до великого, тільки старі та немічні з полегшенням зітхнули: „Кінець усьому настає”. Ще б пак, якщо річка тепер „не слухається” нікого, тече собі куди та як хоче, зима навалила під стріхи снігу, вода розмила гірські дороги й пасовиська... Дехто втратив обійстя, лишився без статків, надбаних роками. В моєму селі підмило церкву, вимурувану з вальків і каменю: стояла віками на пригорі, далеченько від берега річки, — звідки не візьмись, прорвався з гори бурхливий потік, затопив ґруник з церковним подвір’ям, виважив плити з фундаменту. Підмурок церкви таксяк підрихтували, надали храму охвітнього вигляду. Проте піп закликає на службі мирян узятися гуртом за спорудження нового собору, бо лячно сараці тепер правити молебні в хисткому приміщенні. З ієреєм усі погоджуються, але невинно розводять руками: „Спершу собі впорядкуємо житла. Не є нам куди притулитись”. Піп сердиться, та нічого не вдіє проти громади. Люди, хоч і навчені ділитися з парохом останнім, а наразі кожен думає тільки про себе. Той, звісне, затаїв образу на паству, звернувся в районі до благочинного перевести його в іншу парафію. Чутка про намір попа чкурнути з села просочилася, випливла на поверхню, дійшла й до мене в заріччя. Я саме повернувся з Києва, коли в осідок мій у старому млині завітала Кондофиска, при надії, з обважнілим животом:
– Сорока вже кілька днів скрекоче в мене на подвір’ї, – почоломкалися. – Вернувся... – потім виклала останні новини.
– Тебе ніхто не чіпає? – зворушено цікавлюся.
Поштиво погладила себе по животі:
– Мене тепер лиш одне турбує... Не зважаю на чиїсь пересуди.
Я віддав їй заощаджені коштовності:
– Не все розтратив, а брошку подарував Раді, одній жінці. Вона давня знайома Яфета, наглядала за моїм побутом, надала куток мені прихилити голову, допомагала, чим могла.
– Добре зробив, – узяла за руку. – Головне, що повернувся здоровим. – Її очі щасливі. – Не пропадемо...
Я полегшено зітхнув, непокоївся: ади, ще приревнує, закомизиться, а ні – молодчина. Пригорнув її до себе:
– Дякую... Тобі вагітність пішла на користь.
Дужче припала, замріяно пошепки каже:
– На Покрову Бог дасть дитинку, може й від тебе, – пашить рум’янець на щоках.
– Якщо від мене, а ще буде хлопчик, – прохопився словом. – То – назвемо його Сімарглом.
Вона спохватилася від почутого, насторожено запитала:
– Чому таким дивним і незрозумілим іменем хочеш його назвати? Мені не подобається... – наче й губу закопилила.
Не став її зараз тривожити, розповідати про свої київські зустрічі з Яфетом й Архою та про виявлені в мене можливості впливати на чужу свідомість і на відстані споглядати за іншими, змовчав і про зустріч в раю з Богом і Перуном, усе одразу почуте здалося б їй вигадкою, чистісінькою брехнею. Після завчених біблійних байок тяжко звикати їй до моїх звичайнісіньких сюррів. Перевів розмову на інше:
– Одумалося село після повені? Чи укріпили берег, проклали заново дорогу?
– Куди там, – махнула сердито рукою. – Абияк нагорнули
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року