Завантажити

запалив цигарку, тихо почав говорити:
– Засідання „внуків Дажьбога” я вам не раджу відвідувати. То – пастка для вірних. Там через одного фіскал, таємний аґент. Іде тотальний нагляд, вербування донощиків. Українці, як відомо, найкращі стукачі, з потрухами продадуть вас, адепта арійства, – його щира мова без домішок штукарства помалу переконувала мене в правдивості, я перебив:
– Звідки така обізнаність?..
Він криво посміхнувся:
– Сам такий... Мені доручено кожного, хто вперше відвідає збори, мати на оці, обсервувати.
– Чому раптом я „не підійшов” вам?
Він засувався як ошпарений:
– Ви – таємниця... Не піддаєтеся фрустрації. Я безсилий заволодіти вашим єством.
З його подальших слів я переконався, що поруч одслоняє запону, вивертає своє нутро розбитий горем чоловік, уже не один рік роздвоєний між правдою і кривдою, намагається прислужитися істині, за що й страждає в ролі „провокатора”. Щирий у своїх помислах, він змушений запродувати себе задля заспокоєння хворого сумління. Породжений гнилим загалом, Дан змалку чув необхідність вибратися на твердий берег, очиститися від твані, жити в гармонії з подихом вітру і шелестом трав, але спромігся тільки одною ногою стати на берег, вивільнитися від багна, бо друга загрузла в млаці. Застряг, окрилений жаданням!.. А мінливий берег ніяк не запоможе йому, бідоласі. З одного боку він – начебто парія, зневажений усіма, а з другого – сукупність переродження; кожен із нас, якщо добре придивитися на своє відображення. Дан мріяв про казкову країну з рушниками по хатах і з привітними очима перехожих у вишиваних сорочках, мріяв про дорогих йому людей, які невимушене догоджатимуть одне одному, сприятимуть у біді, тішитимуться за іншого, і не зважатимуть на чиїсь пересуди... Проте на його очах стрімко росте казна­що: інкубатор мутантів, еластичні фігури, ефемерний баласт.
– Не бачу в тому нічого поганого, – сказав я. – Світ, в якому випало нам жити, – реальність, і потрібно сприймати його таким, як є. Доволі скаржитися на причини, пора самому їх творити. Мрії нічого неварті без вчинку. Наприклад, ви замолоду надумали зруйнувати тодішню систему, світогляд мислення, пожертвували собою заради мети, а в результаті опинилися поміж сексотів. А маєте вроджений хист психотерапевта, можете наскрізь „промацати” людину, вивідати з неї все, що заманеться, навіть маніпулювати її думками. І замість того, аби свій потенціал спрямовувати в потрібне русло, ви розпорошуєте його на пусте діло.
Дан зворушено стис моє зап’ястя:
– Дякую вам за щире слово. Я справді покладав великі надії на своє майбутнє, думав опромінити собою світ, надати йому яскравості і чарівності, але стачило мене на мало, тільки зрозуміти суть існування, того животіння, що було і продовжує скніти... Немає з ким творити велике, а щоб самому – я розгубився...
– Я також не впав з неба... – пригадав, як придбав осідок в заріччі. – Втратив сім’ю, заробітки, – про Берегиню, попадю й Яфета я промовчав, одразу не зважився розповідати Дану. – Зате сиджу зараз із вами...
Він кивнув на дзвіницю відбудованого монастиря:
– Як ви ставитеся до християнства?
– Будь­яка релігія в особі двохтрьох людей уже є політика. Гуртом спізнати Бога неможливо. Потрібна така релігія, аби одна людина, без посередників і поплічників, увірила в силу добра й щастя. Попи та їм подібні грають на почуттях віруючих, не більше. Мало хто з них є священиком у повному значенні сього слова. Можливо – один ієрей на цілу єпархію.
Допізна засиділися ми з Даном, годинник на дзвіниці пробив одинадцяту. Я підвівся, запропонував йому зустрітися через тиждень, о сьомій вечора на сьому місці. Він радо зголосився:
– Неодмінно... Через тиждень о сьомій вечора на сьому місці, – збуджено потис мені руку. – Вас мені Бог послав, – оддалився у ніч.
Наступного ранку до мене завітала Міса, трохи пригнічена:
– Я мушу виселятися з гуртожитку. Вчора ввечері дружина одного з моїх женихальників влаштувала тут страшенну веремію, вистежила свого чоловічка в моїй кімнаті, зняла ґвалт на весь поверх. А він професор, відомий теоретик з якоїсь там галузі. Тепер буде винаймати для мене помешкання, обіцяє перегодом придбати квартиру мені.
– Професор, кажеш... – я зацікавився почутим. – Напевне, драгля стара...
– Здурів при старості, не чує себе від щастя зі мною. Нещодавно упорядкував рукопис термінів, запропонував мені бути співавтором посібника. Заздалегідь готує мене в науковці, хоч я ні бельмеса в тих його термінах не розумію.
– Українська гуманітарна наука якраз і тримається на таких теоретикахпрофесорах і науковцях, як ти. Нікуди діватися, погоджуйся, однак твоє місце займе інша пасія. Маємо вдосталь уже академіків і членкинь з членкорами...
– Не кепкуйте з мене, – наче образилася. – Я вже така, інакшою не буду.
Я провів з Оксаною сеанс, побажав їй доброго переселення, нехай, коли захоче, навідується. Вона на те цмокнула мене:
– Тепер повік я ваша пацієнтка.
Після того, як пішла Міса, я за

читати