Завантажити

священик - 8, сли - по 12, а всi жони також по 12 мiлiсарiй. Жони показували княгинi цi золотi кружальця, на яких був iмператорiв знак - голова Костянтина з куцою бородою i товстими вусами.
- А тобi що подарували, матiнко княгине? Покажи! Вона кивнула в куток, де на лавi лежало замотане в шовк блюдо з грiшми, i вони кинулись туди, розгорнули шовк, вийняли блюдо, розсипали золотi, кинулись їх збирати.
- Чудо! - верещали вони. - Нi, немає на землi красоти такої...
- Ви лiпше вже йдiть спати! - зупинила нарештi княгиня Ольга жон, що ладнi були сидiти тут i розповiдати про чудеса Великого палацу до ранку.
Жони вийшли з її келiї, але заспокоїтись не могли i ще довго стояли на подвiр'ї, гомонiли, плескали руками.
Аж тодi, коли все затихло, княгиня Ольга покликала служницю й велiла їй запросити в келiю до себе купцiв Воротислава, Ратшу, Кокора й кiлькох слiв.
Вони не спали й одразу заявились. Помiтно було, що вони немало й випили у Великому палацi, а проте на ногах тримались твердо.
- Сядьте, купцi мої й сли! - звернулась до них княгиня, сперлась руками на стiл, подивилась на свiчу, що стiкала воском, на блюдо з золотими...
Потiм пiдвела голову, обвела усiх поглядом.
- То як же, купцi мої й сли? Чи бачили чудеса Великого палацу - птахiв спiвучих, левiв рикаючих i самого iмператора?
- Бачили, - вiдповiв купець Воротислав, - i вельми милувались... Там, у Золотiй палатi, зiбрано чудес багато.
- А навкруг пустота, тлань i мряка, - засмiявся раптом купець Ратша.
- Яка пустота i тлань? - поцiкавилась княгиня.
- Купець Ратша випив надто грецького вина i всує згадує про пустоту й тлань, - пiдвiвся й заговорив Воротислав. - Проте коли почав, скажу, матiнко княгине... Довго ото ми сидiли з ним на прийомi в Золотiй палатi, де нас вельми частували всяким зiллям, а потiм по надобi своїй вийшли з палати й пiшли та й пiшли. I от, по правдi скажу, княгине, таку ми побачили там пустоту й тлань, що й не сказати... Адже вони все поздирали, аби ту Золоту палату прикрасити. А пiшли ми навкруг неї (всякими там сiньми та переходами), а там пустота, тлань, де-не-де каганцi горять, скрiзь плiсень, iмла. Обiйшли чимало, ледве до Золотої палати добрались, i всюди однаково!
Княгиню Ольгу розвеселила розповiдь купцiв.
- То правда, - згодилась вона. - Велика Вiзантiя багата, розумна, але пустоти й тланi в нiй вистачає... Коли б це багатство нам...
- Не такi ми ницi, матiнко княгине, - сказав Воротислав. - Нам аби не орди, не ця Вiзантiя, та ще щоб пробитись з своїми товарами на схiд сонця й сюди, на захiд сонця, то ми б їх своїм багатством засипали... Ти б бачила, княгине, що робилось з ними днесь, коли ми викладали свої дари! Адже занiмiли, такого вони не бачили й не ждали. Оце чудо з чудес! I ти добре зробила, княгине, що взяла в нас усi товари. Знай - не купила ти у нас їх, ми тобi їх подарували, i не ти давала дари iмператорам - уся Русь! А вони що дали нам? По десять мiлiсарiй кожному, а як по-нашому, то по гривнi? Та я слугам своїм даю бiльше.
- Ось ще блюдо менi дали, - промовила княгиня. Воротислав ступив уперед, взяв блюдо, пiдкинув його на руцi, попробував на зуб.
- Що ж, - промовив вiн, - нашi київськi кузнецi не згiрше зроблять, а золото це не щире, є в ньому мiдь, се реку - iржа.
- На те я й покликала вас сюди, - суворо сказала княгиня. - I ви, i я з одним їхали сюди - говорити з iмператорами, укладати ряд, аби-сьми могли торгувати тут, а гречини в нас i аби я могла взяти в них науку.
Княгиня замовкла й довго дивилась на свiчу, що стiкала й стiкала воском.
- Iмператор нинi не став про це говорити, але обiцяв ще раз зустрiтись i тодi про все домовитись. Як бути, купцi й сли, - чи ждати?
- Горе, горе з iмператорами цими, - зiтхнули вони. - Але що ж, будемо ждати, княгине!
 
15
 
Iмператор Костянтин змусив руську княгиню вистояти кiлька мiсяцiв на Судi, бо хотiв якнайдужче вразити, приголомшити горду пiвнiчну княгиню, показавши їй Новий Рим, велич його соборiв i палацiв, красу й багатство города.
Вiн досягнув свого. Пiсля першого прийому у Великому палацi, вiдвiдавши в супроводi царевих мужiв святу Софiю, торг мiж форумом Костянтина i площею Тавра, пройшовши вздовж і впоперек вiдому всьому свiту головну вулицю Константинополя Месу, зупиняючись там, де зупинялись чиновники, i оглядаючи те, що вони хотiли їй показати, княгиня Ольга була здивована, вражена, захоплена.
Це був справдi чудовий, великий город на межi Європи й Азії. Сюди сходились багатства всiєї землi, цей город над Пропонтидою з його палацами, великими, оздобленими мармуром, мусiями* (*Мусiя - мозаїка.) й фресками соборами будували кращi майстри свiту. Тут розквiтали науки, збирались вченi, лунала музика, творили художники. Тут на торзi княгиня бачила арабiв з Багдада, що продавали харалужну зброю й шовк, бачила китайцiв, якi суперничали з ними, iталiйцiв, що розпродували знаменитi рукописи, вироби з

читати