Завантажити

дика кiшка, змiя, - щось зловiсне й страшне з'являлось у цi хвилини в очах Феофано.
I iмператор, i всi члени його родини задовольнили свою цiкавiсть. Дехто вже став прощатись, пославшись на втому; пробачилась i пiшла iмператриця Єлена, слiдом за нею, попрощавшись з княгинею, пiшли Феофано й Роман. Помiтно було, що й сам iмператор хотiв би вже скiнчити прийом. Вiн дав знак, i опоясана патрикiя подала блюдо, на якому лежала купа золотникiв. Це було добряче золоте блюдо з зображенням Христа на денцi, викладене дорогоцiнними каменями i емалями.
Iмператор Костянтин, подаючи його княгинi Ользi, сказав:
- Я дарую це блюдо iз образом Христа на знак нашої любовi, що живе, доки свiтить сонце.
Княгиня Ольга встала, прийняла блюдо i поцiлувала образ Христа. Вона зрозумiла - цим закiнчується прийом, але не могла припустити, що не зробить того, з чим iшла у Великий палац i що нiчого не сказала iмператору.
I, використавши останню хвилину, вона затримала блюдо в своїх руках, промовила:
- Вiд землi Руської я приймаю це блюдо, дякую iмператору за щедрiсть i ласку, але хочу запитати про дещо, з чим я їхала сюди...
Iмператор вислухав княгиню, i хмарка невдоволення лягла на його обличчя. Пiсля дару iмператора, за церемонiалом двору, гостям належало тiльки подякувати й прощатись...
Вона бачила, що iмператор невдоволений i не хотiв би її слухати, але не знала, чи буде ще бачити його, i мусила говорити.
- Я, великий василевсе, хочу сказати небагато... їхала я сюди й ждала, щоб домовитись про нашу торгiвлю, хотiла говорити про городи грецькi на Руськiй землi i про город Саркел, збудований на нашому шляху до Джурджанського моря, та ще про Клiмати й про те, аби iмператори, а паче молодi дщерi царського роду приїхали колись до Києва-города, де живу й князюю я з синами моїми Святославом i Улiбом...
Iмператор Костянтин уважно вислухав княгиню, посмiхнувся i вiдповiв:
- Багато запитала в мене княгиня руська, i багато менi треба б сказати, щоб вiдповiсти на все. Але зараз вже пiзно, княгине Ельго, до того ж я хворий... Що ж, ми зустрiнемось ще раз - i тодi поговоримо про все докладно... Прощавай, княгине Ельго!
Вiн ледь схилив голову й вийшов з кiтону.
На тому цього вечора у Великому палацi все й закiнчилось. Iмператори зникли, зникла опоясана патрикiя iз своїми помiчницями, лишився тiльки паракимомен Василь, що й супроводив княгиню Ольгу з Великого палацу.
Iдучи площами й темними переходами, минаючи зали, де ледь-ледь поблискували лiхтарi, паракимомен запитував, чи задоволена княгиня прийомом, чи не стомилась вона.
Княгиню Ольгу здивувало, що ця визначна особа iмперiї - права рука iмператора, перший його боярин i воєвода - розмовляє з нею руською мовою так, нiби вiн довго жив на Русi. Але вона не смiла нiчого запитувати в нього i вiдповiла, що дуже задоволена прийомом i що справдi трохи стомилась... Та потiм, коли вже було зовсiм близько до ворiт, вона зупинилась i запитала одверто в паракимомена:
- Нинi я хотiла говорити з iмператором, але вiн чомусь не схотiв.
- О, - вiдповiв паракимомен, - iмператор Костянтин просто хворий i над силу зробив прийом.
- Але коли ж я тепер зможу з ним говорити?
- Коли? - замислився паракимомен. - Я думаю, що це буде швидко. Ми повiдомимо княгиню Ольгу, коли iмператор зможе її прийняти й говорити з нею... Адже княгиня зупинилась там, де й всi посли, - на подвiр'ї Мами?
Стоячи пiд лiхтарем бiля ворiт Великого палацу, княгиня подивилась на безбороде обличчя паракимомена, що посмiхалось, i рушила до колiсницi...
 
11
 
Василевс Костянтин хоч i говорив про свою хворобу, але насправдi був цiлком здоровий. і коли руська княгиня залишила кiтон, вiн вийшов iз покоїв у сад над морем.
Там його i знайшов паракимомен Василь, який, провiвши княгиню, повернувся до кiтону пересвiдчитись, що iмператор уже спить, i, не знайшовши його там, швидко рушив у сад.
- Я бачу, що iмператора дуже стурбувала розмова з київською княгинею, - тихим голосом мовив паракимомен, наблизившись до iмператора й вклоняючись йому.
Костянтин одiрвав погляд вiд блискучого лона моря, над яким, схиляючись до обрiю, свiтив великий червонкуватий мiсяць.
- Так, - вiдповiв iмператор, - ця розмова з княгинею дуже мене стурбувала. Я думав, що княгиня Ольга проста, неписьменна жiнка, але вона розумна, хитра.
- Невже княгиня може високо пiдiйнятись над своїм диким народом?
- Я боюсь, - оглянувся навкруг i зашепотiв iмператор, - що ми не знаємо цього народу. Русь, як ми думаємо й скрiзь стверджуємо, це - багатоплемiнний варварський народ, раби, убогi еллiни, що не знають воєнного ладу. Але чому ж вони вже не раз змушували здригатись нашу iмперiю? Адже їхнi князi Олег i Iгор стояли он там, - вiн простяг праву руку й показав у темрявi на Перу й Галату, - пiд самими стiнами Константинополя. Звiдки цей гiперборейський вiтер?
Паракимомен подивився у той бiк, куди показував

читати