Завантажити

- Iмператор Костянтин незабаром повернеться до столицi й, ми надiємось, прийме княгиню руську... Проте у Великому палацi iснує церемонiал, якого мусять додержуватись усi, кому випадає щастя бачити василевса. За цим церемонiалом усiх послiв, якi йдуть на прийом до iмператора, супроводжують тiльки окремi особи, i коли iмператор дає дозвiл на прийом, посла вводять до зали пiд руки, i вiн, зайшовши до зали й побачивши iмператора, мусить впасти перед ним ниць... А далi вже все буде зроблено, як скаже iмператор.
Крокуючи площею Августеона поряд iз царевими мужами, княгиня Ольга слухала цi слова й говорила:
- Я би хотiла, щоб ви, мужi, переказали iмператору, що я прибула сюди не як посол. Я - руська княгиня i хочу прийти до iмператора iз жонами мого роду, а також iз слами своїми... Я б хотiла також сказати, що твердо стою на ногах i не бачу потреби, щоб мене, коли буду в палацi, тримали пiд руки. Та й по закону нашому перед князями земними не слiд падати ниць. Отже, це стосується й iмператора ромеїв.
Iмператору Костянтину переказали це, але вiн був переконаний, що коли княгиня Ольга побачить велич Великого палацу, то, приголомшена й вражена, сама впаде навколiшки.
Проте приголомшити руську княгиню було нелегко.
В свiтi ще котилась i ширилась слава про мiцну, непереможну Схiдну iмперiю, величну Вiзантiю, багатий Константинополь, але насправдi це була не така вже мiцна iмперiя, зовсiм не велична Вiзантiя, не такий багатий i Константинополь.
Греки Схiдної iмперiї називали себе законними спадкоємцями Риму, iмператори Вiзантiї хвалились своїм походженням вiд Августа Цезаря. Та й називали вони себе не греками, а римлянами, ромеями.
Але Новому Риму було далеко до справжнього Древнього Риму. Цей Новий Рим iз столицею Константинополем тулився на невеличкому шматку землi мiж Пропонтидою i Золотим Рогом. А навкруги його оточували чужi землi, чужi племена й народи, вороги.
Були часи, коли Новому Риму - Вiзантiї - щастило захоплювати в Європi, Азiї, Єгиптi великi простори землi, поневолювати цiлi народи, забирати їхнi багатства, уярмлювати людей.
Iсторiя Нового Риму - Схiдної Римської iмперiї - знала часи, коли в цьому багатствi на людськiй кровi розквiтали науки й мистецтва, культура й письменнiсть. Свiт дивувався - i немарно - Костянтину Великому й Юстинiану. Константинополь досягнув тодi не менше, а може, й бiльше, нiж Древнiй Рим.
Проте це було непевне, неспокiйне владарювання. Столiття за столiттям Вiзантiя вела жорстокi вiйни не десь, а в своїй же iмперiї; всi землi Вiзантiї, аж до стiн самого Константинополя, политi були кров'ю. Що не рiк - повстання проти Вiзантiї спалахували то в Азiї, то в Африцi, то в Європi.
Iмператори Вiзантiї володiли, правда, одним могутнiм засобом - вони озброювали й нацьковували народ на народ, сiяли мiж ними сварки й чвари, мали численне наймане вiйсько i флот, страхали своїх ворогiв таємничим грецьким вогнем, що здавався неосвiченим, темним людям небесними блискавицями, стрiлами самого бога.
Проте i цей крайнiй засiб не мiг врятувати Вiзантiї. Так, Схiдна Римська iмперiя жила. Вiзантiя довго процвiтала, славилась. Але це був тiльки блискучий метеор. Той, хто дивився на нього, не мiг не дивуватись, але чим дужче вiн блищав, тим швидше мав згорiти.
Не дивно, що серед iмператорiв Вiзантiї було так багато нiкчемних, негiдних. Вiд Юстинiана до кiнця iмперiї їх було п'ятдесят дев'ять. Серед них траплялись досвiдченi полководцi, дехто з них займався й наукою. Але бiльшiсть з них - розпусники й п'яницi, бездари або звiрi в людськiй подобi: вони вбивали один одного, рiзали, труїли, топили, залили Соломонiв трон кров'ю.
Не такий уже, як декому уявлялось, був багатий i Константинополь. Iмператори приходили й вiдходили, i пiсля кожного з них зменшувалось багатство Великого палацу, золото й срiбло його роздавалось, розкрадалось. Для того щоб зробити в якiйсь з палат прийом, доводилося вже стягати кадила, панiкадила, килими, посуд з iнших палат. Одяг iмператорiв, сановникiв його, чиновникiв, духiвництва давно уже був у зовсiм занедбаному станi. Немарно ж посол франкський Лiутпранд писав своєму королю про "убогу урочистiсть" Великого палацу.
I зараз, у той час, коли княгиня Ольга мандрувала по Константинополю, iмператор Костянтин не раз кликав до себе єпарха мiста Льва, паракимомена Василя, великого папiю* (*Великий папiя - головний розпорядник Великого палацу.) i разом з ними радився, як приймати княгиню Ольгу, через якi зали їїї слiд провести, в яких палатах частувати, щоб вона, крий боже, не взнала правди про iмператорськi палаци.
 
9
 
I нарештi 8 вересня 957 року царевi мужi повiдомили княгиню Ольгу, що iмператор Костянтин наступного дня прийме її з купцями й слами у Великому палацi.
9 вересня! У своїй келiї, загинаючи палець за пальцем, княгиня Ольга пiдраховувала, скiльки ж то днiв проминуло вiдтодi, коли вона з лодiями своїми стала на Судi. Це були не тiльки днi, до них

читати