Завантажити

бажає подивитись Константинополь, ми допоможемо їй i покажемо все, що її цiкавить.
Стоячи бiля одвiрка i тримаючись за нього рукою, княгиня Ольга - дуже блiда й стомлена, що, може, було наслiдком довгої дороги, а може, й iншої якоїсь причини, - сказала царевим мужам:
- За те, що прийняли мене, слiв моїх i купцiв, - iмператору ромеїв спасибi. Спасибi й за те, що даєте мiсячне купцям, - вiзьмуть вони його по надобi. Що ж до слябного - то нi я, нi сли не маємо в ньому потреби. Не убогi суть князi київськi, i якщо їдуть до Константинополя, то не на покорм до iмператора. - Закiнчивши, княгиня додала: - А доки iмператора вашого, як ви кажете, немає, я справдi подивлюсь Константинополь. Не для того ж я їхала сюди, щоб стирчати на Судi.
Так i пiшли царевi мужi. Купцi ж руськi, сли та й княгиня Ольга розiйшлися по своїх келiях.
Проте незабаром княгиня покликала до себе найстарiшого з купцiв, Воротислава, й почала з ним розмову.
- Так що ж, - звернулась до нього княгиня Ольга, - чи готуються купцi нашi йти на торг? А якщо пiдуть, то нинi чи завтра?
Високий, сивобородий, гордий Воротислав стояв перед княгинею i, звiвши темнi брови, говорив:
- Не вiдаємо, матiнко княгине, що робити. Учора, коли почули ми про торг, i нинi, коли побачили, як царевi мужi розмовляють з тобою, не знаємо, як торгувати, що продавати?
- А ви їм нiчого й не продавайте.
- Як, матiнко княгине? А де ж подiти нашi хутра, мед, вiск?
- Я купую у вас всi вашi добра, - сказала княгиня. - I не по тiй цiнi, яку скаже єпарх, а по нашiй, руськiй. Знайте, не скривджу вас. Тут, - вона показала на келiю, - моя держава, за все я сплачу золотниками. Але, чуєш, Воротиславе, купцi мої нехай не йдуть на торг.
- Слухаю, матiнко княгине, - зiтхнув Воротислав. - Якi збитки! Збитки матимеш, княгине!
Княгиня Ольга подивилась у вiкно на Суд, де, як лiс, стояли лодiї з усього свiту.
- Не заради заробку приїхали ми сюди, - закiнчила вона, - а заради добра й тишi землi Руської... Роби, як сказала.
 
Наступного ранку на подвiр'ї монастиря Мамонта зацокотiли колiсницi, закричали й почали кликати на торг руських купцiв царевi мужi.
Але трапилось те, чого мужi не ждали й не могли ждати. Руськi купцi вийшли до них, привiтались, порозмовляли, а потiм сказали, що не мають потреби їхати на торг, бо всi їхнi товари вже проданi.
Царевi мужi, серед яких, звичайно, було чимало й торговцiв i якi надiялись з допомогою єпарха за безцiнь придбати те добро, яке лежало на лодiях i яке вони самi бачили на власнi очi, були дуже збентеженi, скривдженi в своїх користолюбних намiрах. Адже не для когось думали вони з великим зиском придбати цi коштовнi речi, а для iмператора та його двору.
- Яке ж ви мали право торгувати без згоди єпарха в Константинополi?
- А ви запитайте про це в княгинi, - вiдповiдали руськi купцi.
Тодi царевi мужi подалися до княгинi. Їм сказали, що княгиня ще спить. Мужi сiли й довго ждали пiд стiнами келiї. Їм сказали, що княгиня одягається. Сонце пiдiймалось усе вище й вище, починало припiкати. Мужам сказали, що вона снiдає.
Аж тодi, коли сонце стало в раннiй обiд, княгиня вийшла з келiї. Мужi рушили до неї, почали скаржитись, що руськi купцi порушують всi закони iмперiї, не хочуть торгувати.
- А вони вже поторгували, - вiдповiла їм на це княгиня, - я закупила в них усе їхнє добро.
- Але торг у Константинополi, - не вгавали мужi, - мусить iти через єпарха, за його згодою.
- Я купила у моїх купцiв все добро ще на морi, а не на константинопольському торзi. Тут роблю з ним, що хочу, може, й потоплю в Судi.
Що могли сказати царевi мужi?
- Я хотiла би бачити Константинополь, - сказала княгиня. - Де мої купцi i сли? Хто з нами поїде, царевi мужi? I по п'ятдесят будете нас пускати чи, може, по бiльше? Ну, говорiть, невже боїтесь моєї ратi?
 
8
 
Тепер iмператор Костянтин знав, хто приїхав з далекої Русi до столицi iмперiї. Знав вiн i те, як зiйшла княгиня Ольга на берег, як вiдмовилась вiд слябного, як не дозволила своїм купцям їхати на торг, а сама купила всi їх добра.
Усе це, а особливо остання витiвка княгинi Ольги, дуже роздратувало iмператора. Вiд єпарха Льва вiн знав, якi чудовi хутра привезли купцi з Русi, i хотiв, як про це також домовився з єпархом, купити цi хутра для себе.
- Пiвнiчна княгиня, - говорив iмператор Костянтин у своїх покоях у Великому палацi, звертаючись до паракимомена* (*Паракимомен - перший мiнiстр.) Василя, - дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зумiємо її повчити й навчити. Я хотiв би, Василю, щоб княгинi показали всi багатства Нового Риму, а вже потiм ми її приймемо у Великому палацi.
I день за днем чиновники iмператора водили княгиню в собор святої Софiї, у церкви на Влахернi, двiчi на iмператорському дромонi її возили на море, щоб вона здалека побачила всю красу i велич Константинополя.
Чиновники не тiльки возили її, а й повчали:

читати