Завантажити

терпiти, коли чужинцi, ромеї, будують свої мiста над їхнiм Руським морем, пруться на схiднi береги цього моря, лiзуть аж на Iтиль-рiку.
У вiдповiдь на це, вiдчуваючи грiзну силу руських людей, iмператори Нового Риму клялись по закону своєму - перед хрестом, - що не будуть чiпати русiв. Руськi ж люди - по покону своєму, поклавши перед Перуном мечi й щити, давали роту* (*Давати роту - присягатись.), що берегтимуть мир з iмперiєю, доколи свiтить сонце.
Руськi люди говорили правду: вони хотiли тiльки миру й дружби з ромеями. Ромеї ж клялись облудно: вони й не думали забиратись з берегiв Руського моря, далi будували городи на його берегах, лiзли на Дон, Iтиль, порiднилися навiть з хозарськими каганами, хоч тi сповiдали юдейську вiру, а їхнiй будiвничий Петрона допомiг хозарам побудувати на узлучинi Дону, де проходив волок руських купцiв до Iтиля, фортецю Саркел.
I знову руськi князi не раз приходили на своїх лодi-ях пiд стiни Константинополя, щоб мечем вирiшити, хто з них дiє по правдi, а хто творить лжу. У Константинополi тремтiли, коли чули iмена князiв Олега i Iгоря. Цi iмена змушували здригатись всю iмперiю.
До того ж Русь була й не одинока. Мiж її землями й iмперiєю лежала ще одна країна, яка також не хотiла пiдкорятись iмперiї, - Болгарiя. З цiєю землею i її людьми у Русi була одвiку дружба й мир. I мови, i звичаї в них були майже однаковi. Болгарiя дiлилась iз Руссю своїм письмом. Вчителi їхнi, Кирило й Мефодiй, бували в Києвi i навiть у Корсунськiй землi, патрiархи болгарськi посилали на Русь своїх священикiв, князь київський Iгор i каган Болгарiї Симеон, бажаючи добра землям своїм, один за одним ходили на Константинополь. I ромеї однаково тремтiли перед русами й болгарами.
Iмператор Костянтин VII Порфiрородний добре знав, як його предки - i Михайло II Косноязичний, i Михайло III П'яниця, i Василь I, i Костянтин VI, i особливо батько його Лев Фiлософ - боролись з болгарами й русами. Нi на крок не вiдступаючи вiд замислiв i заповiту предкiв, вiн вважав, що Схiдна Римська iмперiя неминуче стикнеться з Руссю i мусить перемогти її. Правда, iмператор був певен, що те станеться пiзнiше, вже за сина його - Романа. Маючи нахил i любов до письма, вiн написав навiть цiлий трактат "Про управлiння iмперiєю" i ще один трактат -"Про народи".
Що й казати, iмператор Костянтин довго й старанно збирав вiдомостi для цих своїх трактатiв. Коли посли його i купцi їздили на Русь, а потiм повертались до Константинополя, вони найперше з'являлись до iмператора i розповiдали йому про городи її, землi й людей... Але найкраща розповiдь не може замiнити очей. Iмператор Костянтин так i не мiг збагнути цiєї землi й її людей. Для нього то були схожi мiж собою гiпербореї, тавроскiфи, варвари, що ходять у звiрячих шкурах, жадiбнi до грошей, невiрнi й худороднi мешканцi пiвночi. I Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами, спроквола пiдкрадатись i знищувати болгар -сусiдiв Вiзантiї, а потiм... потiм бити й русiв, захоплювати їх багатi землi. "Роздiляй i владарюй", - так писав iмператор.
Так писав i дiяв вiн немарне. Задовго до цього в Болгарiї помер лютий ворог римських імператорiв - болгарський каган Симеон, на престолi в Преславi сидiв син його Петро. Жона Петра, Марiя, була онукою iмператора Романа, дочкою iмператора Христофора i ненавидiла болгар. Тепер Вiзантiя тримала в Болгарiї своє вiйсько, будувала фортецi на берегах Дунаю. Єдине ще мали болгари - вiру, церкву: їхнiй патрiарх не визнавав зверхностi константинопольського патрiарха й сидiв на своєму столi в Доростолi.
Коли лодiї княгинi Ольги досягли гирла Дунаю. каган Болгарiї Петро свiтляними знаками вiд фара* (*Фар - маяк, що передавав свiтлянi гасла.) в Преславi до фара бiля Великого палацу в Константинополi передав звiстку:
- Лодiї русiв пiд знаменами йдуть до Константинополя.
Одного тiльки не знав iмператор Костянтин: хто з Русi й з якою метою їде на цей раз до Константинополя. Купцi? Вони не викидають знамен. Сли? I їм не належать знамена. Київський князь Святослав? Але вiд своїх купцiв i слiв iмператор Костянтин знав, що вiн ще юний, не вокнязився i навряд чи пiде до Константинополя...
"Може, це зла витiвка русiв, - думав iмператор Костянтин, - може, їдуть вони з невеликим числом людей, а за ними посуне тьма лодiй?"
I на всякий випадок iмператор Костянтин велiв вислати за Босфор у Руське море фалангу швидких хеландiй з легiонерами й грецьким вогнем, надiйно охороняти входи до Босфору, а вiд берега до берега Золотого Рогу протягти важкий залiзний ланцюг.
 
6
 
Бiльше як сорок днiв пливли лодiї княгинi Ольги й купцiв спочатку Днiпром, далi понад берегами Руського моря до гирла Дунаю, пiзнiше ж, щоб скоротити шлях, одiрвались вiд суходолу i рушили безбережними морськими просторами, прямуючи на пiвденний захiд.
Увесь час їм щастило - на морi стояли тихi днi, паркi ночi, на обрiї не видно було нi хмаринки, керманичам нiчого було боятись, що

читати