Завантажити

конi й верблюди, бiля яких просто на пiсках сплять стомленi дружини, раби ж носять i носять до торгу товари далеких гостей.
Найкрикливiшi з них гречини. Вони часто гостюють у Києвi-городi, знають мову тутешнiх людей, говорять без толковинiв. Раби їхнi носять вiд Днiпра й кладуть на помостах грецькi паволоки* (*Паволоки - коштовнi тканини.) й римськi дiбаджi* (*Дiбаджi - оксамити.), перед ними стоять високi корчаги з вином, амфори з парфумами й мастиками, лежить золоте й срiбне узороччя, на килимах розсипанi обручi на шию, руки, ноги; перснi, колти* (*Колти - пiдвiски з дужками до жiночого головного убору.) з дорогоцiнним камiнням, емалi.
Греки-херсонiти, що живуть на Бiлобережжi, навезли i насипали на торзi купи солi, в'яленої риби, вони ж пригнали табуни коней. Ці конi ще недавно вiльно мчали в степах над Руським морем, а херсонiти їх пiймали, загнуздали, привчили до сiдел. Не конi - вiтер, вони риють копитами пiсок, iржуть над Почайною.
За херсонiтами - аравiйцi, перед ними зелене намистечко з Ховерезма, перли з полуденних теплих морiв i знову парфуми й мастики, кориця, перець, лавровий лист, ладан i смирна.
Найбiльше пишаються аравiйцi мечами з Багдада. Вiдомо всiм, як вони загартовують їх: летять на скажених конях супроти холодного повiтря. Але зараз аравiйськi гостi через толковинiв намагаються пояснити, що на цей раз їхнi мечi ще кращi, бо вони гартували їх у м'язах живих рабiв. I раби є тут, їх також привезли на торг. Смутнi засмаглi юнаки й дiвчата стоять недалеко вiд купцiв.
Товар вiддається за товар: пшеницю - за сiль, хутро - за оксамит, мед - за коней, i за пшеницю - хутро, мед, раби. Але про запас у заморських гостей є й драхми, диргеми, динари. У руських купцiв також є золото й срiбло - це гривнi, куни, рєзи - шматочки дорогоцiнного металу, нарiзанi з прута.
Крiм гостей та купцiв київських, на торгу повно людей. Куди ж пiти в городi Києвi, як не на торг? Сюди йдуть i їдуть на возах з Гори, тут є що обмiняти ремiсникам з передграддя. А коли убогий чоловiк з Подолу тiльки подивиться на торг - і то для нього добре!
I ходили на торзi у барвистих платнах з оксамиту, обояру* (*Обояр - перський шовк.), атласу, iз тонкими мереживами вподовж пiл i золотими запонами, у чоботях на високих закаблуках iз червоного i зеленого хза, у шапках з мiховими оторочками, з чепами й гривнами бояри. Ходили воєводи в покритих оксамитом гостроверхих шапках, з мечами бiля поясiв, у добрих чоботях. Дружинники - в гiршому одязi, в поршнях - тупоносих черевиках з довгими ремiнцями, що закручувались навкруг ноги. Ходили й простi, убогi люди - у сукманинi, серм'язi.
Бiля ж гречникiв i аравiйцiв, особливо там, де пахло парфумами, рум'янами й мастиками, де продавались рiзнi оздоби, шелестiв оксамит i адамашка* (*Адамашка - тканина з Дамаска.) вертiлися, присiдали, щебетали боярськi й воєводськi дочки, iнодi разом iз своїми матерями. Все їх тут вабило, все було миле, все хотiлось одягти на себе, всiм кортiло прикраситись.
Не тiльки заради цього приходили вони на торг. Одягнувши сукнi, саяни* (*Саян - жiночий одяг.), кожушки з пiдпушкою, намиста, прикрасивши пальцi золотими перснями з камiнними приковинами, зав'язавши волосся обручами i почепивши колти та усерязi з дорогоцiнними ахатами й полами* (*Ахати й лоли - агати й рубiни.), вони дивились на заморськi товари, але часто позирали i на воєвод i дружинникiв, що, поклавши одну руку на меч, а другою закручуючи вуса, ходили i ходили мiж купцiв i рядiв.
 
З
 
Похитуючися на свiжiй хвилi, нижче Києва, у Вiтичевi, стоїть чимало лодiй, а мiж ними й тi, якi ще взимку готувались для княгинi. Туди ж прямували вiд города вози з усяким добром, iшли мужi.
У людей, що їхали на лодiях, було багато дiла. Попереду стелилась далека й важка дорога - спочатку Днiпром, далi - морем. Багато з них вже не раз водили лодiї з Києва до моря. Тепер вони сподiвались на повнiй водi пролетiти пороги, а все ж клали на лодiї й насади всяке рухло: весла, керма, залiзнi кочети, котки - на випадок, коли доведеться волоком обминати пороги, та ще великi бочки, якi мали наповнити прiсною водою на Бiлих берегах бiля луки моря.
 
Рано прокинулись усi в княжому теремi - i княгиня Ольга, i родички її, i жони князiв земель, що наїхали й кiлька днiв тут сидiли. У цю нiч вони зовсiм не лягали, соннi ходили з свiтлицi до свiтлицi, велiли ув'язувати й розв'язувати речi. Княгиня Ольга за цi днi зовсiм вибилася з сил, слухаючи їх опити та розпити про далеку дорогу. Не спали всю нiч i дворяни, - вони готували одежу для княгинi, дари, їжу. Терем нагадував вулик, з якого готується вилiтати рiй: все в ньому гуло, шумiло, дзвенiло, перекликалось рiзними голосами.
Тiльки княгиня здавалась спокiйною. Малуша розбудила її, як було велено, пiсля змiни другої нiчної сторожi. Тодi до Ольги зайшов Свенелд, що ждав уже внизу в сiнях.
- Отже, я їду, - почала вона. - Болить серце, ниє тiло, повiк не покинула б Києва, але, вiдаєш сам,

читати