Завантажити

iмператор, i щiльнiше закутався вiд холодного вiтру в свiй плащ.
- Але зараз там сидять не Олег i Iгор, а жiнка... княгиня Ольга, - смiючись, промовив паракимомен Василь.
- Ця жiнка не краща вiд своїх князiв. Тi iшли з мечами та списами, вона ж хоче воювати словом.
- Хiба княгиня Ольга сказала щось прикре чи образливе iмператору?
- Вона нiчого не сказала, але запитала в мене про нашi городи над Понтом та ще про Саркел, який нiбито заважає Русi на шляху до Джурджанського моря. Вона завела розмову про торгiвлю в Константинополi й про Клiмати. Ще вона припрошувала мене й молодих iмператорiв разом iз дочками моїми приїхати до Києва, де в неї два сини... Сфендослаф, Гузлiб...
- Княгиня справдi хитра й зухвала жiнка, - згодився паракимомен. - Але на таку зухвалу мову в нас є вiдповiднi слова.
- Я, як ми домовились, нiчого їй сьогоднi не сказав. Треба знати, що думає твiй ворог, але не поспiшати, вибрати слушну годину.
- Що ж, - хижо засмiявся паракимомен, - княгиня одержала сповна все, що їй належало. Надiюсь, що сьогоднi вона не спатиме, їй є над чим подумати i над чим замислитись. А щоб вона не спала багато днiв i ночей надалi, я сказав їй, що мiй iмператор ще говоритиме з нею.
- Вона просила мене про це.
- Так, iмператоре, вона просила й ждатиме. Це дуже вперта жiнка... А вже насуває осiнь, у Понтi й зараз страшно, що ж буде там за мiсяць?..
- Ти зробив усе, як ми домовились?
- Так, iмператоре, - вiдповiв паракимомен, - все зроблено, як ми домовились. Василiки* (*Василiк - посол.) нашi давно виїхали до печенiгiв з дарами, а тi вже зустрiнуть їх над морем чи над Борисфеном* (*Борисфен - грецька назва Днiпра.)...
Iмператор здригнувся, бо вiдчув, як з моря вiйнув свiжий вiтер.
- Я хочу спочити, - сказав вiн.
- Час, iмператоре, час, - взяв його пiд руку паракимомен.
 
12
 
Паракимомен Василь провiв iмператора до опочивальнi, побув там, поки Костянтин роздягався i лягав у ложе, постояв бiля дверей опочивальнi, пройшов коридорами Великого палацу, де на всiх поворотах стояли озброєнi етерiоти* (*Етерiоти - внутрiшня охорона.), i повернувся у парк, де щойно був з iмператором.
Великий палац тепер спав, спав весь Константинополь, червонкуватий великий мiсяць повiльно спускався до моря, нiби також хотiв спати, тихо шелестiли, навiваючи сон, кипариси, соннi хвилi стомлено бились об береги.
Тiльки Василь не мав права спати. Вiн був паракимоменом, але разом i постiльничим iмператора. Коли iмператор прокидався, постiльничий його мусив ждати; коли iмператор виходив у Золоту палату, паракимомен iшов поперед нього; коли iмператор спочивав, постiльничий охороняв його спокiй. Вiн i тiльки вiн мусив бути першим другом i помiчником василевса.
А тим часом в усiй Римськiй iмперiї не було, мабуть, людини, що так ненавидiла б iмператора Костянтина, як його паракимомен i постiльничий Василь. Саме про це вiн i думав, залишившись у повнiй самотi в саду над Пропонтидою.
Постiльничий Василь вважав себе таким самим i не гiршим iмператором, як i Костянтин, у них був один батько - Роман I. Костянтин був братом Василя.
Але Костянтин був iмператором, його називали Порфiрородним, бо вiн народився у Великому палацi, у Порфiровiй палатi, матiр'ю його була iмператриця, дружина Романа I.
Мати ж Василя була рабинею-слов'янкою, що прислужувала iмператору Роману, коли вiн був у походi в Болгарiї, вiддала йому тiло й душу i народила сина Василя.
Iмператор Роман, обурений тим, що рабиня-слов'янка народила сина, велiв одiрвати його вiд грудей матерi, перевезти до Константинополя, зробити так, щоб вiн нiколи не знав, хто його батько, та ще велiв оскопити його, щоб вiн жив на свiтi, але не мав нащадкiв.
Проте пiсля смертi iмператора Романа Василь довiдався, хто був його батько, i взнав правду про свою матiр, яка не змогла жити без сина, втопилася у морi.
Сльоза не зiрвалася з очей Василя, коли вiн почув страхiтливу iсторiю про смерть своєї матерi. У той час вiн жив у Великому палацi, де на рабiв дивились, як на тварин. I хоч рабиня, про яку йому розповiдали, була його матiр'ю, вiн навiки забув про неї, бо не хотiв бути сином рабинi.
Але вiн хотiв бути сином iмператора, де треба й де мiг хвалився своєю кров'ю, пробивався по щаблях iєрархiї Великого палацу, втиснувся у царськi покої як безбородий* (*Безбородi-євнухи, скопцi.) i довго працював у гiнекеї iмператрицi Єлени, пiзнiше став куропалатом* (*Куропалат - мiнiстр.), а ще згодом i постiльничим, а в той же час i паракимоменом iмператора Костянтина.
Так Василь, син iмператора Романа вiд рабинi-слов'янки, досягнув свого. Вiн був правою рукою, найближчим другом, помiчником iмператора Костянтина, його допустили туди, куди не мiг зайти нiхто iз смертних, - до царського ложа.
Але постiльничому Василевi цього було мало.. Вiн заздрив iмператору Костянтину, бо той був порфiрородним, вiн ненавидiв його, бо вважав, що той посiв його мiсце,

читати