Завантажити

Твоїх віршів зоря розквітла –
Найніжніша квітка, - найтонше відчуття, найбільший із плодів,
Найбільш духмяний, і корисний, і тендітний.

Нектаром цим сповитий із небес, - мені
Все важче удаються земні кроки.
Мені тихіш понад усе – Твій грім з небес,
Найвеселіший шлях його, бо він в мені, найбільш широкий.

Я в мареннях Твоїх, Господь, провів
Чимало днів – розтрачених даремно.
Сказав багато, надто, надмір слів.
Проте, ненадаремно.

Ти дав талант, щоб закопать його в землі
Мені схотілося, але не міг – я марив.
А фари з неба доринали до Землі,
Й крізь п’яний тлін здіймалися Стожари.

Крізь дзеркала людей, їх відчуттів,
Крізь промені нечистих сяйв, ледачий
Стояв я, ноги притуливши до землі,
Колінами униз, - мов щоки в плачу.

І я ридав, і я нічого не хотів –
Заснувши, ніби вмить я прокидався.
І я вмирав щодень і падав, я щоденно тлів,
Ноги зіп’ястись, далебі, я не збирався.

І ось, коли ізнов моя щока
Торкається Твого незнаного нектару,
Коли зірок крізь дощ не видно, не тече ріка, рука
З пером здіймається ножем угору. Даром.

13.07.09

***
Якщо Бог благословить,
Я не буду більше пить
Горівку, лгать і красти
І шукать собі напасти.

І не буду більш брехать,
Із дівчам невинним спать,
Жерти надмір, лихословить,
Бити, хто мене намовить.

Якщо Бог прийде до хати –
Охоронно буду спати!
Вірю: Спас мене обніме
І болячку кожну зніме.

Якщо Бог мене спасе,
Хай усього протрясе:
Упаду я на коліна
І тоді мене Він змінить.

Я не гляну вбік, на діву,
Не візьму з чужого хліву, -
Не «якщо» - спаса мене
Хрест: й тебе Він не мине!

14.07.09

***
Іванові Козаченку
О Іване, правда наша лиха та п’яна
І стара вона в нас, як мозоль!
Комусь двері ізнов сьогодні не відкрила кохана.
Й оступилась душа, пішла вона нотою (нижче октави) соль.

О Іване, пам’ять наша – стара кохана.
Убива, убиває поетів алкоголь.
Ти затисни під серцем. І так, щоб ізнов не боліла рана....
Ти приснився – на каві на кухні, вгорі, там –
В квартирі, де із нотою разом ще (за звичкою) висить антресоль.

14.07.09

***
Їх сімнадцять.
Від яких не заховаться.
Їх – 17.
Що зійшли в мою кров.
Із якими мені довелось ненавіки з’єднаться.
...І був день. І був вечір. І була це любов.

14.07.09

Заплакана отава

Я заплакати, впасти хотів на траві.
Я хотів головою, мов в хвилю, у неї уп’ястись, втрутитись.
Говорити із нею хотів. Але щоб без слів.
І мене щоб знайшли потім в скирті сухим та живим ще трутнем.

Щоб корова крізь ніздрі чутливі свої відчула: то був чоловік.
І, рогами кивнувши, гидливо гойднула у бік голову.
І звалився щоб трутень з стодоли в лапатий красивий сніг,
І озон щоб ударив мені в самі ніздрі, в відрослу уже бороду.

Щоб ніхто не дізнався ніколи, якою була сльоза
Із якою в той вечір з’єднався запах трави,
Щоб правдивими були назавше наступні людські слова,
Як і подих слухачки їх – свіжоскошеної, що сіном у них на очах стає, отави.

14.07.09

Чашка кави
Іванові Козаченку
Тьмяні без свіч, зігнуті, здригались плечі.
Знадвору осінь брела повз вікно золотава.
Закриті, лише в душі твоїй, друже, були зосереджені речі
І чашка – незмінна чаша в руці. Кави.

З глибоких очей – чорнота на дні – тонка, як невидима нитка, печаль.
І раптом спазм – й бесіда так потекла величаво,
Так лагідно, трепетно, щоб не поранить те, про що сказано, недостойним чимсь,
І чаша в руці, із якої ти повністю випив, Іване, - мов чашка кави.

І от я лишився за столиком сам – ні вуст, не плечей,
Ні бильця, де б спертись, ні в лампі – твоїх почуттів підвищеного накалу.
І я розумію: немає, нема вже кому сказать «Наливаймо, гей!»,
Нема з ким над віршем схилившись тремтіти, щоб просто: попити кави.

Нема кому бити в простір очима з мовчазним стражданням і пити зір
Жовтаві до синього очі, ні – з ким обридать заграви.
Немає тебе десять літ, один місяць і четверо днів.
Одначе, здається, Іване, ти поруч зі мною цим літом сів
За столиком. Й скоро на двох ми замовимо знову... каву.

14.07.09

Ответ
Евангелие от Луки, 24 глава
...И стояли они потрясенные.
Были головы низко склоненные.
И не знали они – влюбленные
Или нет.

Средь живых не обрящете мертвого.
Что же в розовом теле вы ищете желтого? –
Он воскрес,
И его здесь нет.

В этом вы должны бы остаться городе.
Средь врагов, среди нищих и в холоде.
Сила свыше пока не придет,
Свет.

Светом был я для вас истинным,
Хоты вы считали – таинственным.
Но как был, так остался истиной
Я - ответ

Безответно, однако, склонили головы.
У кого-то из нас трепетали бороды.
А иные в неистовом голоде
Пребывали, сходя на нет...
15.07.09

Личный пастырь
Не попробую больше еды пасхальной.
И не выпью из чаши вина, с хрустальной,
Только нежно я вытру, мой друг, слезу,
Скатывающуюся по твоей, по родной щеке.

Мир – покат, как склон, и не очень прочен.
Его солнца закат уж давно просрочен.
Он – неточен и опорочен,
Его сущность – в грехе.

Ты – богаче его, только коль веришь в Христа

читати