Завантажити

ти ллєш світла коси, здається, уже натруджені
І над долями сотень мільярдів тчеш
Аріаднову нитку збуджено,
А вночі головне: прохолоду від спраглого літа ссеш.

25.07.09

***
Скрипить коловерт у сусідньому дворі
І круговерть жадань тілесних з музикою разом витіка на бару ганок,
Літають над обличчям комарі малі,
Не знаючи, що, попри все, гряде-таки попереду світанок.

І тіні вечора, що не вчорашнім був,
За мить одягнуться у чорний траур – в ночі,
І навіть якщо ти до цього у житті хоча б що-небудь чув,
То пригадать цього ніколи вже, ніколи вже не схочеш.

Бо ти навряд чи схочеш буть надалі сивим як туман
Й як око неба – безпристрасним і пророчим.
І все, що тут, лиш сниться: океан,
Теменна ніч вгорі і, може, твої сині-сині очі.

25.07.09

***
Цикади зуммер ховають в знайомих долонях пізнього вечора.
Над гаванню тихого сну нависає безсоння шторм.
І неба світле лице, що деревами так понівечене,
Усе ж усміхається рибам в якихсь океанах, покірно за обрій йдучи на корм.

25.07.09

***
Світло світового помаранча
Бачить нині я уже не можу, -
Того, що порадує уранці
Шкіру я його погладив увостаннє гожу.

Та, як кіт, він вигинає в обрій спину,
Обрій сам зникає – вкластись в ложе хоче
І півкулі другу половину
Щоб зацілувать у негритянські очі.

25.07.09

***
Випаде роса –
За шість годин
Буду я не сам
І не таким одним.

Більшим десь на чверть.
Хоч не росте коса,
Буде моя смерть –
Шляхом в небеса.

Буде путь моя,
Швидкоплинний лет,
Наче мед – роям,
Мовби плед.

Як мене покриє
Земляний настил
Аж по саму шию,
Я вберусь в мастил

Ніжні береги
Пахощів,
А роса з трави –
Капище...

25.07.09

***
Жуки різних мастей -
В світлі ліхтаря.
З землі повних грудей –
Повні летять чорного молока.

Як місяць висить ріжком,
Зачерпнувши невидиме і мале відро,
Як гарно, як гарно кругом –
Темна, темніш нема, тиша на все село!

І навіть щомиті із автострад
Звук долинаючих шин
Прекрасний, немов зорепад
Сивіючих, й втім, іще зовсім юних мужчин.

Багато, багато їх в хатах –
Залитих пивом і місяця молоком
Цілющим. Лиш тишу, мов море скатом,
Цикади у вухо б’ють – в небо – немовби пробку свою вириває угору сітро.

25.07.09

***
Українська – зоряна – ніч,
Я від неї - немовби п’яний,
І не спав би ніколи,
Вічність: танцюють вони, мов цигани.

І відколи я тут!
І відколи такого щастя!
І ніколи – ніколи когут
І ніде не співав ще прекрасніш.

Втретє поспіль,
Немовби в останній раз,
Пити неба медового запах, м’яти постіль
Груш, перестиглих вгорі
І з зорею росою під ранок капать!

25.07.09

***
Велика Ведмедиця над церковним хрестом
Ізнову напоює душу незмінним своїм молоком,
А зліва сторіччя підтримує місяць рогами – своїм королівським вінцем
І пахне в повітрі – немовби грозою – початком віків і їх кінцем.

І серце шукає очима відсутніми в небі відсутньому хрест,
Долоня, яку роздивлявся – жест,
Душа, що сюди забрела – від зорі сліди,
І скеля, де міцно постане стопа, - це ти...
25.07.09
***
Я тинявся ночі тихої
Там, понад глевкими хмарами.
І мовчало небо – ніби схлипом,
І – не гомоніло фарбами.

25.07.09

***
Як кістки,
Його зорі підтримують.
Моє небо – залишки Риму,
Оперного співака
Порвані зв’язки.
Ні – без опери. Гасне. Згасло.

Світла схима
Чи теміні схима.
Присутності і відсутності
Туск.
Хрускіт.
Нечутні, слонової кістки –
Спати зорі лягли до ліжка
Пустку.
Зорей повна-повнісінька діжка
Ока, на серці – тиша, пусто.
Ах, сягайте,
Кістки, скоріше
Того туску, -
Напіймо нішу
Засоромлених,
Зболених,
Серцем вбогих
Тяжко страждущих душ.
Придивіться:
Жовті цитрини
Молока вгорі повні,
Нумо драбини –
Нум набрати небесних груш!
...Та заплакали зорі
І очі пили той небесний душ, -
Тільки падали-падали
Зорі-кістки –
Мені в пелену –
І більш не було куди.
І стояли ряди –
Трунок шани слодкий –
Туди й сюди
У зубах, що розтануть.
І вічно нев’янучих
Завтр
ашніх груш
Ранок.

25.07.09

***
Як можна з небом примиритися без віри?
Чи можна до зорі торкнутися без діла?
Летіла птаха, в небесах летіла
І серце стигло, між кістьми гойдалося невміло.

Наділо небо вже свою сорочку на тіло, -
Святково засоромилось воно і почорніло, -
І зорі згодом приєдналися до неба решти.
Тут –тільки стільки, але ранок – там вже, в передмісті Бухарешти.

26.07.09

***
Засіяй, ліхтарику,
Засіяй згори!
Вранці з-поза хмар
Сонечко, з-за мли
Завтра, лише завтра
З’явиться воно,-
Ти ж сіяй, ліхтарику, -
Сьодні все одно.
Засіяй нам сонечком
Серед ночі ти.
Тут, попід віконечком
З нами ти давно,
Ми з тобою граємся
В півжмурки удвох –
Як заплющим оченьки,
Нас нема обох.
Ніч не дуже темная
Світиться огнем –
З нами хмарна хмуриться.
Разом із дощем
Засіяй, ліхтарику,
Нам засяй згори
І про світло сонечка
Нам договори.

26.07.09

***
Под утро проснулись многие из уснувших сверчков.
Один из них пал и запел, словно тысяча нежных смычков
Слилась с наступающей осенью. Но в ночи тьму
Тянулись

читати