Завантажити

ще жує коза чи кінь у вічно мирному хліву.
Лягає тінь жаркого дня цивілізації як просо
Теплот сердець, що в пісні протинають це сторіччя і мойого віку млу.

Він буде, правда, досить незвичайним – копією всіх минувшин.
Він буде – твій, хоча ніколи ним, таким, не був.
Перлиною у мушлі кожну мить пробувши,
Минеться. І за бронзою побачиш все як завше – все не більш ніж дим.

23.07.09

***
За кутом чи за рогом,
Де шини в асфальт тертя, -
Моя мука, яка назвалась «Життя»
За порогом

Де марив козацький кіш
Тим, що хліб і до хліба – у серце ніж.
Не боїться кота і дивує співом
Соловей. І сльота. І сіном

Ніздрі повні набивши – запах і дрімає віл,
А прекрасна країна лежить навпіл
У руїнах.

І ночами сниться: усе гаразд
І всього у достатку в хліву у газд
І...немає ангіни.

23.07.09

Медовий клекіт

Око так напилося із неба, що стало одразу ситцем.
І натомлені плечі зігнули коліна донизу враз.
Я набрав, як води, до руки запашних чорнобривців
І у душу полився медовий їх клекіт – немовби - небесний джаз.

І не стало одразу доріг до омріяних дальніх зорей –
Від цілунку у запах зникає швидкість, і світла відстань.
Від з’єднання із заходом щукою щухне і спати лягає море
І душі кораблі в нім знаходять жадану, жагучу, одначе, пристань.

23.07.09

Дон Кіхот

Не така не туди і не так
Мене доля штовха,
Моя доля в гілках,
Реп’ях – моя доля – гірка.

Моя доля – в містах,
В краплях, з-понад ставка
Що здіймаються ніжно отак –
Отака легка, легка.

Наче млин – як вітряк,
Що скида з себе вершника,
Моя доля – в листах
І в струмках,

Що із скелі струмують,
І гамують як злак
Мою спрагу, і голод, і страх –
Отака, отак все в вуста, у вуста все цілують.

І біль, і брак
Ліктя подруги і товариша,
Моя доля однак як стяг
Перемоги – не полиша.

І в траві, в глибині гілля,
У тіснявах рогоз гострих і оксамит-комишах
Моя доля – Ілля
Що повозку у небі ради тебе лиша, лиша.

І коли по воді
Наближається тишами чудо – Христа, ша! -
Мої пальці бліді
Враз підводяться, липнуть в колесах як шарф Дункан.

І вгорі, вдалині я тоді –
Все шукають, де серця тиша
І шепочуть мені: - Не така, не така.
Але Бог нікуди не йде –

Він тебе, любий мій, не залишив!

24.07.09

Малюнок Гойі «Сон розуму породжує чудовиськ»

1.
Запаморочливі Гойі пейзажі.
Блискуча таємність душі.
На серце вони тяжким каменем ляжуть
І зсунуть їх з місця не зможуть вірші.

Не зможе і пензль Караваджо
Їх стерти, Рембрандтовий лагідний жест,
І тягнеться їхнє понуре і нице адажьйо
До струн Паганіні, де Гоголя хрест.

2.
Не можна помітити світла,
І німба святого, й Христа із ікон, -
Найнижче не Лютером – Каїном, змієм у людях розквітло,
І лине в самісіньке серце крізь Гойін малюнок – крізь сон.

24.07.09

Ананасовая столица

В ананасовой столице
Ничего уже не снится.
Но душа моя стремится
К голубой вязальщиц спице, -

Чтобы свить дрозда не горше
Мне гнездо,
Чтоб светило снова солнце,
И весло гребло весело.

И глаза чтоб, ставши уже,
Вдруг коснулись нежной лужи
И неслись смычком по стуже –
Чтобы стало на душе – первозданно легко.

В ананасовой столице я – Голицын.
Ничего уже не снится. И душа моя стремится
Ко всемирной единице,
К славному вовек – ко Христу!

24.07.09

***
Таке однакове й таке усе прекрасне.
І ніч, що пропливала вчора в небесах.
І півень вранішній, і дощ, і сонце ясне
І світло юності, що зараз сильно так горить в твоїх очах.

25.07.09

***
Храму Георгія Побідоносця в Приютівці
Ти вже майже схожий
На Соломонів храм.
Я лежу перед тобою на ложі
І тобою милуюся нині сам.

Скоро ти будеш належать
Тисячі сплутаних гріхами парафіян.
Та за тобою вже і тепер очі Господні стежать,
Ти – як камінь, і пророцтва, які Іоанн

Записав у Останній Книзі,
Знову будуть зачитані вглибині
При вівтарі. І священник в святковій ризі
Зустрінеться з Господом сам-на-сам при вівтарі, на дні

Серця твого. І горітиме на хмизі
Мусієвого куща
Любові і суду отой огонь,
Який запалив Він в тобі й мені.

І молитви, промовлені посеред твоєї чистоти,
Приємні, в чашах стоятимуть перед Господом, -
Над неіснуючою поки що
Дзвінницею тихо скапуватиме вічності поважна просинь.

25.07.09

***
В мене свого – нічого нема.
І чужого мені – не потрібно.
Треба мені лише ваші слова –
Серця кутаси, в’язані дрібно.

Треба лише: зав’язати із душ
Й кинути сніп той в небо.
Треба: Слова живильний і чистий душ,
А іще – трохи – серце лева,

Винести щоб на своїх плечах
Цю довготу й широту блукання,
В мене немає нічого в очах -
Буде лиш завтра, ізрання...

25.07.09

***
Ні росою своєю таємною,
Ані словом, що ти – звіздар,
Ні ранковою усмішкою приємною
Мене, небо, в оману не вводь - не вдар!

Я ж бо знаю, що ти заховане
Так далеко в інтимній, в своїй глибині,
Що про тебе кажуть: поховане,
На всі дні!

І на них тебе має вистачить,
Як не вип’ють поети, закохані все.
У ген-гені ось бачу: блиск іще
І підставлене людям твоє плече.

Ще

читати