Завантажити

крылья, златую зари устремляя туда ж и все удлиняя струну,
Которая небу споет о навеки уснувшем сверчке чрез какой-нибудь час, -
И в каждом луче, из вина полунощ в полуденный свой дом возвращаясь, в квас,
Степенно палящее солнце взойдет на зноящийся в коже планеты трон.
И в кожу людскую иглою вползет леденящий - тоскою вчерашней - сон.

26.07.09

***
Зашуміла липа моя, зашуміла!
Мабуть, хмари збудили її в цей досвітній час.
Затремтіла, крилами вкрила тіло –
Їй до зір вчорашніх торкнутись хотілось в останній раз.
За хвилину ущухло у віттях лоскочуче небо листя.
І за дві її віхоть вологий прокинувсь знов..
Мов маленькі вулкани, тремтіли звішені вниз опечалені листя лиця, -
Це у ноги землі вклонялась дерев одвічна пречиста любов.

26.07.09

***
Проспівали треті півні.
Втома вранішня вже є.
І коханкою на півдні
Сонце в небі ще жиє.

Я ж втомився його ждати,
А воно – мені цвісти.
Схід запізнюється в хати –
Зачинилися світи.

Хто ж прочинить неба двері,
Вийде зірку зустрічать?
Певно, сонні всі тетері,
Що спокійно собі сплять.

26.07.09

***
Сорокам
Вони тріскочуть одна одній.
Немов лоскочуть мої долоні.
Одна – із церкви, друга – з стовпа.

Вони замовкли, як і почали.
Просто сказали – чого не знали.
Доля к них – така.

Як пригадаю, мені – сплакнеться.
А їм, як завше, усе – минеться.
Немов вода – мов равлик, що втік з ставка.

І все ж – сумую. І в грудях тоскно.
Хоча б на острів...хоча б – на грушу, хоча би просто
У саму душу їх слів неясних текла ріка.

26.07.09

***
Жанні Перехожук
Я ввійду у церковну тінь
Й на годинника, взнаю усе, подивлюся, -
І згадався мені чарівний Ірпінь,
Новий рік, на подушці розтріпане твоє волосся.

Пригадався міміки мармур – немовби застиглий жест.
І незгода в устах, в зіницях – згода.
Довгий вечір, що в ніч переходив – процес! –
Випивання із пляшки свободи.

І здивованих твоїх відвертих очей
Була, може, миліша хіба що закритість плаття
Я не знав із тобою безсонних – жодних ночей,
Але рвалась душа як струна - і било веслом тієї ряски, не душі, латаття.

28.07.09

***
Марив я про тебе – якби ти знала, стільки! –
Спеку відчував я і не раз душі сум’яття.
Тобі поманити пальцем було треба тільки
І я розірвав би на тобі при всіх твоє навік для всіх закрите плаття.

Але ми обоє знали б: є обов’язок суворий
Перед сім’ями – не сипати ж кругом насіння!
І тому лише іздалеку сердець співали хори
І незмінно дули, дули б нам вітри – завжди осінні.

І тоді, коли настала та остання осінь,
Як хворобу щодо тебе й місто мав залишить я тобою хворий,
Я сказав собі: напевно фотографій досить!
І поїхав. Але погляд твій донині в мене, наче герб – і синій і єврейський - зорить.

28.07.09

***
Ти знаєш: стільки зірок сьогодні з неба упало
Немов волосся з моєї буйної колись голови.
Пташок їм ізнизу у відповідь також чимало співало,
І всі їх – зорі, волосся, пташки – тра у вузол один сплести.

Я так шепотів тобі в зоряну ніч цю, що від тиші аж губи пошерхли.
Як замша мій голос, став джинс, як сплеск трави.
І небо сьогодні від тих випадкових зір дуже потерте
Й немає нікого, хто б виправить складки у ньому могли.

29.07.09

***
Я сьогодні такий закоханий в небеса.
Мов паперу стосами високими воно звиса.
І ніщо не буває глибшим, з тьми кромешної аніж мерцання зір
І нічний ніколи - дужче нікому ніхто – не схвилює зір!

29.07.09

***
Із темряви на світло твоя правда, о небо, вийде!
І хирляві де віти не тримають вже зір улітку,
Вони падають, б’ють у серця – їх сполохують сильно, -
Наливають у душу дедалі все більше життя світла.

Й не помітна стає незначна вчорашня невдача:
Називалась життям – у ньому лише марніти.
Але небо і справді ближчає з кожним днем. І качур
Опускається – зорі – у ріку душі життєдайно, як вітер.

29.07.09

***
Дві маленькі квіточки.
Це мої діточки,
Діточки мої!
У пісочку граються,
Тихо забавляються
Ягідки малі.

Хочуть буть принцесами.
Кажуть всім: оце все – ми,
Квіточки малі.
Мамині. Старанними.
Татові. Коханими.
Прокидатись рано.

Встигнуть ще награтися
І насперечатися
Татові дівчата.
Мамині дівчата
Замітають хату
Так старанно.

Якщо розхвилюються –
Зразу ж поцілуються
Ці дівчата.
Це Ореста з Даною
Граються під ванною,
Наче каченята.

Наче кицьки бавляться, -
І оцим і славляться –
Любо подивиться!
Світлі, білолиці
Як вода з криниці
Киці.

29.07.09

***
Сьогодні у Дани четвертий рік народження.
І буде сніданок чомусь такий особливий
І будуть очі світлішими. Й ігор продовження.
І смуток нехай не затьмарить ніколи усміху твого зливу.

Батьки, їх знайомі зберуться, згадають радощі,
Коли у найбільшу спеку твоє засвітилось надією нашою личко, -
І буде багато розмов і забав, і багато прянощів,
І всі пригадають – чому, й стануть раптом нараз особливо щасливі.

І світло волосся продовжиться, й хмари вітатимуть білими хустками.
Ти будеш марить – принцесою стати, чаклункою танців.
І мало буде салютів – любові багато

читати