Завантажити

Слово значить Христос, Спаситель.
Підіймаючі кості сухі, у мені Він живе, і Він є Збавитель.
І тому, хоч і схожий на Ніцше я нині вусом,
Не ван Гогом, Шаляпіним хочу я, зрештою, бути - Гусом.

Чиє тіло згоряє, як здається і я, у щоденній ватрі.
Чия думка, хоч вільно ширяє, але вона насправді на варті
Стоїть, мовби скульптура,
Але міцніше і значно довше,

Аніж культура
Смерті від Ніцше.

22.06.09

Фиалка

Грузом неугомонным
Небо ко мне стремится –
Глазом бездонным
Мне бы его напиться!
Мне бы испить, чтоб потом не алкать
Чашу идущей, и вечно ищущей, жизни,
Да... запахнуть фиалкой
Вскоре, на своей собственной тризне.

25.06.09

***
Душа моя живет во мне, трепеща.
По кривизне мозгов стремясь к грядущей жизни
Облюбовала: пламенные речи, вещи,
Спокойно и небрежно отдавая дань отчизне.

Душа моя плывет в челне. На бреге
У тела погостив, стремится покорять небес пространство.
Проснется завтра. Попоет петух, душа –
Мои, волос взыграет, как румянец, белый камень постоянства.

С которым я влюблен в людей и в вещи.
С которым, вещий, я весной вещал о снеге.
Язык во рту искусывая нёба небеса, трепещет,
Мой враг. Но дух стремится ввысь, въезжает к Богу на телеге.

Пришпоря лошадь жизни вновь,
Он возвратится в тело,
Сродняся с Богом, пригубив из чаши Сына.
Однажды и навек (пусть даже робко, неуклюже, неумело)
Пока... всегда... душа моя страдает. Сильно.

25.06.09

Лестница

Я на лестницу взглянуть не смею.
Плетью лестничные клети не хлестать мне.
Но когда-нибудь, когда я окончательно прозрею,
Белую одену я рубаху, длинную, как платье.

В тишине утра, что так убого наступило и без крика,
В вышину небес, где растворились лица, птицей
И по как-то хрупким, словно клавиши, ступеням
В белом платье подымусь сквозь воздух едкий, теплый, редкий

Я к престолу Господа. Меня Он встретит в сенях.
Рядом Авраам, изорванный старик, Адам и Ева, и безгрешные ранетки.
Как Иаков, к Господу я подойду, кося бедром ну как-то слишком грубо,
Пояс развяжу, сжимающий одежду туго,

И скажу: Господь, хотел я быть когда-то другом,
Но, Христос, меня Ты упредил, дав целованье в губы и надежду,
За руки взял и ведя сквозь ад жары и вьюги,
Делал все, чтоб было мне теперь не худо,

Не поэтому люблю Тебя, Иисус, - и это чудо
Для меня, - но просто так люблю Тебя – как Друга, -
Искренней любовью, нежной, не беспутной.
Платье белое. Нет лестницы. Но я проснулся. Утро.

25.06.09

Пятиминутный

Дождь на землю помчался
С огромной скоростью.
Я в беседке сижу
Абрикосы.
Мне все нипочем.
Только просятся капли
Живительной влаги
В горячее сердце
Холодною совестью.
И касаются иглы дождя моих плеч.
И лицо кирпичом.
Хлещет плетью
(Уж в комнате я, убежал)
Под углом в сорок градусов,
Истязая шифера, жести
И лестниц (и лести) брезент.
Дождь проносится мимо.
Умолк. Словно клад он был.
Одинокий, июньский,
Сбежавший из родины,
Шелк.

26.06.09

Бубузела

Я люблю слова, людей. Гарні, ах як вони блищать!
Я на сурмі заграю їм – рідна моя, моя весела!
І назустріч облич їх заблуканих кинуся мільярдом щасть,
Ах, душі моєї, нестримна, лине луною бубузела.

Буде простір відтоді завжди лише окличним, немов бетон.
Мов бідон біда прийде – нечиста і невесела.
Але буде звучать щиріш, ніж камінь в вечоровий фаетон,
Ця душа – невпинна, набридлива бубузела.

І коли гаряча, мов привид, невидимість степових вітрів,
Мов сніги розтане, мов Везувій новими напастями накинеться на вкраїнські села,
Тут і там життя прокинеться, мов фонтан із снів,
І безслідно скапне сльоза у небо – назустріч йому, бубузела.

То: моя бубузела-сурма крапкою розчиниться у тобі.
І ти зіб’єш із сукні, мов мошку, залишки отих слів і цяток.
І невимушено, з незворушним виглядом застигнеш в вечоровій журбі.
І збагнеш: то не кінець поезії, а це – не її початок.

29.06.09

Дисидент

Пролетіли між нами
Ніби не голуби.
Я хапаю долю зубами:
Не губи.
Не губи мене,
Вітре вселенський,
Не горни мене, гріх!
Я щасливий сьогодні:
Десь на денці.
Декадент
Декадансом
Танцюю
В виду в ворогів усіх!

30.06.09

Отелло

Був вечір. Стемнів вже Труханів острів.
У танці твоє звивалося тіло змією.
А потім ти віддалась не мені. Лиш липка, мовби муха, сорочка
Майнула над дюною і засміялась, і ти засміялася з нею...

30.06.09

Щозими

Я йшов крізь сніги крізь туман через степ щозими, що у вічному інеї,
І кожного з вас, мої діти, я ніжно тримав на руках.
Я вас притискав до грудей із любов’ю, постійно.
І усмішка тихого щастя, таємна, диміла у мене крізь лед на губах.

30.06.09

***
Доля моя, проста, - жить на землі.
Зорі, повірте, є скрізь,
Але найкращі – тут,
Що підіймаються, наче ростуть
Із ріллі.
Світять і світять їхні
Дрібні, рідні, нічні вогні.
Жить на землі – доля моя.
Слухать оті невідомі огні,
І пасти кіз,
Сліз, що падуть несподівано
В землю зорею
Слухать серпи і серпанки,
Благословенні
Співи пташок в ранки!

30.06.09

Рок

Збився на рок.
Збився на

читати