Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

— От я тобі печатку й передам. А самого в армію заберуть. Дай-но решітку.
Іван вибив польку, як це тільки він умів робити, проте дівчата не стали танцювати, компанія розладнувалась. Першими піднялися Баранчукові дівки.
— Підемо, — проспівали мало не хором. — Батько рано на бульбу вижене.
Ідіть, ідіть, картоплі порепані, хотілося сказати вголос Івану, женихів тут вам не знайти. Були всі Баранчуки, навіть із різних родин, як на підбір, некрасиві, розповнілі й підстаркуваті.
Та за ними потягли й інші. Позбивалися в групки — по своїх кутках, хуторах. І Вовчик мовчки взяв із рук Івана решітку, буркнув щось схоже на «бувай». Тільки дрібнота десяти-дванадцятилітні — докурювали під стіжком. Чого ще могли ждати ці парубки?
Там, куди Вовчик пішов, застугоніла решітка, і хриплий басок вигаркнув на всю силу юної горлянки сороміцьке:
Як у нашого попа,
У попа Мішолки
.............................
Собі на приколки.
Й Івану здалося, що то його хотіли подрочити, зачепити, і заспокоїв себе тим, що хлопці ще шмаркачі, бур’ян воєнного поліття. Однак і шмат радості мав: Прузина ніби й відійшла з іншими, та явно не спішила, надто уважно дивилася собі під ноги: значить, сподівалася. І нікого з її кутка поряд не було, що й зовсім добре, не треба плентатися ззаду, доки не розбіжаться по хатах.
Він догнав Прузину й обхопив за плечі, притис до себе і, може, перестарався: дівчина запручалась.
— Та пусти-и, люди кругом.
— Немає, усі розійшлися. — Іван невміло тицьнувся до щоки, але промахнувся і поцілував у брову. Вони й раніше вже цілувалися і задоволення в тому не знаходили.
Іван, намацав застібки на Прузининій свитці, одну звично розстебнув і посунув руку до тепла — до грудей. Прузина зігнулася, сіпнувшись, не далась.
— Чого ти брикаєшся? — не зрозумів Іван.
— Геть із стежки зіштовхнув.
— А-а... Ну, йди.
І пропустив її поперед себе. Ненадовго — згодом порівнявся й пішов поруч, спробував м’яко обняти за поперек.
Вона зняла його руку.
Чи не показилися ви всі сьогодні?
— А хіба що?
— Мов собаки нас покусали.
— А тебе кінь по голові не вдарив?
— З якого дива?
— З того, що на голову виліз.
Івана зачепило:
— Комусь же треба буть і головою.
— Хай би прислали.
— Людей нема.
— То тебе знайшли? Ти вже такий…
— Який є. А ти хіба ні?
Відчув, що не те сказав, не так. Прузина вже бачить у ньому голову. І тепер відповідати щось треба, доведеться.
— Був би як усі люди. Поки перемелеться, — зітхнула дівчина.
— О, тоді ти не брикатимешся. Ще б, із начальником гуляти! Так?
— Тю, дурний. А я ще думала, заміж братимеш, —призналася Прузина. — Тепер не піду.
— Я ще б подумав, чи брати.
— І ніхто з мазурівських дівчат за тебе не піде.
— Ой, налякала! Чого б то?
— Який інтерес, як тебе заб’ють? А коли діти ще? Хто потім візьме? Вік вікувати у вдовах?
— Ну, мелеш, як млинок, — роблено засміявся Іван, — і за що мене вбивати? Я ж не дядько Павло, він партійний був. А я просто: приміром, народиш ти дитину — запишу, тітки за город посваряться — помирю, кому що виписать...
Сказано — баба бабою. Поняття ніякого.
— Як і народжу, то не від тебе!
— Це ще побачимо! — гукнув Іван і притис Прузину до стіжка, бо якраз увійшли до її двору.
— Пусти дівку! —пролунало раптом із темряви, і в Івана задерев’яніли ноги. Він роззирнувся і побачив кілька зігнутих постатей, у руках щось тримали. Та близько не підходили. Не хочуть, щоб пізнав. Боком Іван став відступати туди, де поміж нападниками була більша відстань, у глиб двору. Постаті погрозливо ворухнулися, і він здогадався, що парубки, не дорослі. Щуляться, ховають обличчя в коміри.
— Чого б то? — осмілів Іван.
— Зараз покажемо,— загули загробними голосами, змінюючи батьками дані.
— Забув спитатися, — гукнув Іван і рвонув через двір.
Вискочили — й навперейми, над головою просвистів кілочок.
Це вже було легше, звичніше. Іван роззирнувся. Грюкала в двері Прузина, щоб сховатися в хаті. Хотів і собі туди метнутися, але ж поки тітка Варка встане, то пропечатають кіллям по спині, та ще чи й пустять Бурки. І кинувся до хліва. Відчинений, нічого ще було замикати господарям. Кілки загупали по старих дошках дверей.
Іван мацнув у темряві під стінками. Держак якийсь, від вил чи лопати.
— Хто посунеться в хлів, голову проламаю.
— Сиди. Ми підождемо.
— Зав’яжімо його! Хай старий Бурко вранці ребра полічить. Сміху буде на всі Мазури.
Знадвору завовтузилися під дверима.
«І хто ж то? — думав Іван. —Усіх же й знаю, а не пізнав. Отак налякався, комедія яка: голоси змінюють і пики ховають, когось та пізнать треба».
— Що вам до Прузини? — сказав спокійно. — Я ж могорич кутку ставив.
— І забудь. І не ходи, бо ноги переб’ємо.
— Які ж ви й страшні. Куди схочу, туди й ходитиму, вас не питатиму.
— Сказано ж: до мазурівських дівок зась. Із Самарів бери, там їх багато. А своїх під смерть підставлять нема чого.

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери