Завантажити

Джек.
Яскраві промінчики наших ліхтариків вихоплювали з чорнильної темряви шматочки незнайомої мені обстановки. Джек орієнтувався безпомилково, тому що був тут не вперше. А от я плутався, оскільки житло мало старомодну конструкцію: очевидно, його будували ще за часів, коли "місячні люди" не відвикли від гравітації. Роздивляючись довкола, я завернув до бокового тунелю.
— Янісе, куди ти запропастився? — пролунало в навушниках.
— Та тут квіти якісь,— я й досі не зорієнтувався у тісному приміщенні, закони побудови якого підкорялися гравітації.
— Ага, ти в садочку. Там волошки та ромашки. Він казав, що такі квіти ростуть на Землі.
Я вибрався з садочка та наздогнав Джека. Мій приятель завмер біля перекинутого крісла, знятого, очевидно, із списаного транспортного корабля. Поруч, опустивши голову й праву руку на маленький саморобний столик, застиг навколішках чоловік. Вакуум зробив свою жахливу справу: очі мерця лопнули й повитікали, з вух, носа, куточків рота тягнулись криваві доріжки. Проте кров швидко застигла при близькій до абсолютного нуля температурі, тому майже не натекла на стіл, а намерзла на обличчі чудернацькими рудими борульками. Шкіра обтягувала череп тонкою гумовою мембраною, виділяючи широкі вилиці.
— Оце і є твій Леонід? — спитав я Джека, аби сказати бодай щось. Він не відповів. Щоб дати приятелеві отямитись, я почав обходити кімнату, відкривати й зачиняти дверцята шухляд та шаф. Часточки чужого, надзвичайно скупого й безрадісного відбування життя на мить то з’являлися, то знов ховались. І тут я побачив щось дивне: у черговій шафі висів… блискучий скафандр! Архаїчний, як і все у цій незвичайній оселі, але скафандр!!! І судячи за нашивками на рукаві, колись він належав… пілотові-випробувачеві космічних кораблів?! Не повіривши власним очам, я висмикнув з гнізда чорну гнучку трубку і трохи відкрив клапан балону. Шипіння не почув (у вакуумійого й бути не могло), але на дверцятах шафи негайно почав розповзатися іней: то намерзала повітряна суміш.
— Джеку… Джеку!!! В нього був годящий скафандр!
— Та знаю, знаю, — пробурмотів приятель.
— І судячи за нашивками, цей Леонід колись випробовував космічна кораблі?!
— В основному двигуни. Він справді займався цим, перш ніж його перевели на транспортний флот. Тільки це було давно, дуже давно.
— Тоді чом же він…
Я розгублено замовк.
— Леонід не хотів рятуватись, хіба ти досі не второпав? Ось записка, — голос товариша хрипів у навушниках. Я повернувся до столу і побачив клаптик паперу, не помічений мною раніше:
Джеку закопай мене там де лежить Селена я втомився не можу більше тільки поруч з нею і квіти з гологра
Літери, що мали сильний нахил ліворуч, наприкінці були надто розтягнуті й виведені майже горизонтально, останнє слово закінчувалось довгою кривою рискою.
Уперше в житті я ось так, по-простому бачив живого… даруйте, мертвого пілота-випробувача. Мені зробилося прикро: безстрашний і відважний підкорювач космічних просторів, шибайголова кинутий на коліна й розірваний вакуумом. Скільки фільмів про піонерів Галактики, про флібустьєрів космосу й берсеркерів простору-часу я передивився! І щоб у реальному житті отака от людина не дісталася у критичну мить до рятівного скафандру!..
— Так, він був випробувачем. Під час аварії чи то знепритомнів, чи в голові запаморочилось, я точно не знаю. Але він не тільки хвилин на десять запізнився із стартом аварійної капсули, а й вліз до неї догори ногами. Сам розумієш, що з цього вийшло. От після шпиталю його й списали на транспортні кораблі.
Тепер я дивився на мумію з легкою іронією. Влізти до капсули догори ногами!!! Невже професійний пілот-випробувач здатен утнути отаку дурню?! Нісенітниця якась!..
— А хто така Селена? — поцікавився я розчаровано. Відповідь вразила мене ще більше:
— Його дружина. Вона загинула. Тоді ж. Ось вона.
Ну, це вже зовсiм скидалось на дурнувату байку! Що означоє "загинула тодi ж"?! Пiд час випробувального польоту, чи що?! Чомусь я ніколи й нічого не чув про жодну жiнку-випробувачку. Тим паче, щоб на "рамi" лiтав не один, а одразу двiйко астронавтiв… Ні, цього явно не могло бути — бо так не було й не буває!!!
Але розпитувати вбитого горем приятеля якось не хотiлося, а Джек тим часом вже простягнув мені голографію. Щось незвичайне й хвилююче відчувалось у зображенні. Перевернувши голо-знімок, я побачив зі споду два написи, зроблені кирилицею.
"Ми — Льоня = Селена"
— було виведено рівними літерами з претензією на красу. Другий напис скидався на поспішні рядки передсмертної записки, особливо літери "а" та "е", які що кирилицею, що латиною пишуться однаково:
"Я знайшов тебе на Місяці, як ти й обіцяла.
Тепер ти там назавжди.
Де ж шукати тебе зараз?.."
Мені захотілось уважніше роздивитися жінку, яку випробувач (нехай навіть такий нікчема) змушений був шукати на Місяці. Я поглянув на знімок. Навіщо?! Тепер я шкодую дуже про цей ідіотичний вчинок, тому що…
Тому що з глибини голо-знімка просто на мене йшла увінчана вінком з

читати