Завантажити

розсміялася.
— Ти відповіси чи ні?!
— Льонька, ох Льонька!.. Чого ти такий похмурий? Вітязю ти мій коханий!.. А мармиза ж у тебе — ой, не можу! Ти нагадуєш літеру "ша", яку написав не дуже старанний першокласник.
Він з усіх сил струсонув її за плечі. Довелось здаватися.
— Та я ж весь час тут ховалася! Тільки зваж, я тебе чесно попереджала по радіо: дружина за тобою скучила, чекай.
— Але ж ми ж бачились на базі!
— Бачились?! І це зараз так називається?! П’ятнадцять…
— Більше!..
— Ну, нехай сімнадцять хвилин на людях, поцілунок у щічку. Фі! — Селена тупнула ніжкою, але влучила у порожнечу і знов дзвінко засміялася. — Мені мало. Ти вже майже півроку тут. Я ску-у-чи-и-и-ла-а-а! Ти навіть не уявляєш собі, що таке самотня жінка — без чоловіка… І на що вона здатна!..
— Як ти сюди потрапила?!
— Дуже просто. Навіть нецікаво розповідати. На базі працює моя подруга. Ми з нею тимчасово помінялись місцями. Вона вилетіла на Місяць, а я залишилась на базі та сховалась на твоєму кораблі.
Він прогарчав щось нерозбірливе. Селена в душі обурилась: та скільки ж ото можна дратуватись!.. Та Льоня знову звернувся окриком:
— А зв’язок?! Ти що, заблокувала канал?
— Я! — вигукнула Селена, мстиво випнувши підборіддя. — А що? Можливо, я не хочу, щоб на нас роздивлялися твої друзяки-жононенависники, які вже не один рік пропадають на базі! Не хочу, щоб вони бачили, як ти знов цілуєш мене — але тепер вже не у щічку!!!
— Божевільна! Ти хоча б розумієш, що накоїла?! — загорлав він, почервонівши від натуги.
— Що?! Я — та ще й божевільна? — Селена була ображена до глибини душі. Ні, справді, як він тільки сміє! Жінка продерлась до нього крізь терени бюрократії "Полігону", з неймовірними труднощами дісталась на кляту цю "раму", сховалася в кабіні, чекала стільки часу, допоки він скінчить свої нікчемні виміри, забезпечила таємницю зустрічі… Такий геніальний план — і така невдячність у відповідь!..
— Селено, віддай блокувач,— вже спокійно попрохав Льоня. Вона лише мовчки мотнула головою.
— Селечко моя, прошу: віддай, будь ласка! Це наш останній шанс.
— На! — Селена пхнула свою друкарську машинку негіднику, котрий ще насмілився називати її "домашнім" ім’ям.
— Гадаєш, я не відрізню міні-лаптопа від блокуючого пристрою? Віддай радіоблокувач,— наполегливо попрохав Льоня, погладжуючи її волосся. Від довгоочікуванного прояву ніжності у неї запаморочилося в голові, але Селена лише зціпила зуби. Іще чого!
— Я його викинула.
Льончина рука здригнулась.
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Я чекала, щоб ти бодай поцілував мене. Знала, що ти відразу ж вимкнеш блокування і все зіпсуєш — бо нас усі побачать. Тепер я шкодую! Не варто було викидати, треба було віддати його тобі.
— Так, Селечко, треба було, згода…
Він відпустив жінку. Селена попливла уздовж кабіни, чепляючись за стінки. Але це їй було вже майже байдуже…
— Льоню,— тихо мовила вона.
— Дай мені п’ять хвилин, лише п’ять хвилин, — він схилився над панеллю бортового комп’ютера і щось гарячкувато обчислював.
Все зрозуміло. Вона йому набридла. Селена зіщулилась і забилась у найтемніший куточок кабіни.
— Селю, Селечко, маленька моя…
Вона мерзлякувато затремтіла. Льоня обнімав її. Спрагло дихав у волосся й пошепки перепрошував:
— Ну, не гнівись, рідненька. Погарячкував я, так. Ти права, ти абсолютно права! Справді, коли ми ще зможемо посидіти отак, удвох серед зірок! Це ж і є щастя…
Спочатку вона не відповідала, бо все ще трішечки сердилась. Потім мовчала більше заради "виховного моменту", аби цей підступник не вважав себе занадто привабливим серцеїдом та не переоцінював свій вплив на неї. Втім, поступово дозволила зазирнути собі в очі. Потім — стерти сльози, що набрякли на щоках двома прозорими півкульками. Перед нею ширяв у невагомості колишній Льоня. Люблячий, сильний, ніжний.
— Селечко…
І вона розтанула в його обіймах.
— Селю, а про що ти писала?
Отакої! Вона відштовхнулась від чоловіка, незграбно підпливла до друкарської машинки, що ширяла у повітрі, вправно підключила відеокамеру, мікрофон та запустила програми звукозапису та синхронної розшифровки голосових кодів.
— Льонечко, я ту зовсім розгубилась, але ж весь цей час робила репортаж про тебе!..
— Он воно що!..
— А ти як думав?! Це ж сенсація — прямий репортаж з "рами"!
— Щось я не чув, як ти надиктовувала текст…
— Пхе, велике діло! Я надрукувала його, а повернувшись на Місяць, пропущу надруковане через "озвучку"!..
— Ох і хитра ж ти в мене…
— Аякже! — вона самовдоволено посміхнулась, хоча одразу ж слідом за тим напустила на обличчя серйозний вираз: — А тепер увага, розпочинаємо ексклюзивне інтерв’ю з героєм мого "зоряного" репортажу.
Селена клацнула чорною клавішею й почала задавати "вчені" запитання. Льоня відразу ж перетворився на такого собі космонавта-героя: сталеві очі, вольове підборіддя, широкі вилиці. Тільки цей сучасний ковбой, що граючись об’їжджає космічних мустангів, чомусь час від часу позирав на годинник…

читати