Завантажити

журналістики їй би вліпили не "двійку", а "нуль з трьома мінусами". Можливо, треба зробити акцент на технічних деталях? Ні, не на технічних навіть, а на її враженнях від техніки. Від цього матеріал має виграти. Обов’язково написати про двигун. Саме з-за випробувань цього клятого двигуна Льоня вже понад п’ять місяців не вилазить з Орбітальної. Вона прислухалась.
— "Полігон", я — "Вітязь". Перевитрата суміші — один і чотири понад норматив. Температура плазми у нормі, швидкість у нормі. Бортові системи функціонують нормально. Графіки "альфа", "бета", "гама" — відбій, переходжу до виконання графіку "дельта". Прийом.
Селена спробувала уявити, які зараз очі в Льоні. Жагучі? Ні, тепер його очі не такі, такими вони бувають, коли він з нею. Хоча пристрасть професійного випробувача… Завзяті? Мрійливі? Але ж Льоня дивиться не на зорі, а на кнопки, стрілки індикаторів і лампочки. Скоріш за все зосереджені, вдумливі…
Саме так. Він намагається перевтілитися у двигун, стати металевим драконом, що вивергає плазму величезної температури. Бо лише завдяки перевтіленню можна відчути усі тонкощі роботи цього надскладного механізму: тут добре, тут відмінно — а це нікуди не годиться, це треба повністю переробити…
Втомлено потерла чоло. Репортаж обов’язково має бути з борту "рами", інакше ламаного шеляга не варті всі її зусилля. Нумо, до роботи! Не лінуйся!..
За шість годин все було готове. Тепер можна з чистою совістю відпочити. Селена витягла з-за комірця червоно-синій цілиндрик на ланцюжку, але явно помилилась, узявшись за його червоний кінчик. От горе — ледь не з’їла тонік замість заспокійливого! Але ж перезбудження після напруженої роботи їй зараз і без таблетки вистачить. Зараз би поспати, але до кінця польоту така розкіш навряд чи можлива. Що ж — поспимо на Місяці по завершенні нашої маленької пригоди…
А щоб знов не помилитися й часом не випити тонік замість снодійного вже у номері готелю, Селена витягла таблетку снодійного з синього кінчика циліндрика й всунула її у червоний кінчик…
Між тим Льоня знов відрапортував:
— "Полігон", я — "Вітязь". Завершую роботу за графіком "дельта". Перевитрата суміші — два і сім понад норматив. Температура плазми у нормі, швидкість у нормі. Бортові системи функціонують нормально. Прийом.
Що там відповів "Полігон", почув тільки Льоня, котрий працював у навушниках. Після паузи він заговорив спокійним рівним голосом:
— "Вітязь" дає робочу гіпотезу — незапланований приріст маси "рами" у межах від вісімдесяти дев’яти до дев’яноста п’яти кілограмів, що відповідає поступальному зростанню перевитрати суміші. Передаю розрахунки.
Знов пауза, потім нова, тепер вже зовсім не схожа на рапорт коротка роздратована фраза:
— Та біс його знає — під час старту десь жаба вагою у центнер причепилась, а ми тут голови сушимо!..
Селена стурбовано прислухалась: останні фрази Льоні чомусь не відповідали регламенту ведення переговорів. Він відрапортував про роботу "рами" — а от що за абракадабра про "жабу" пішла далі?!
Втім, після цього Льоня заговорив знов-таки спокійно.
— Так точно, "Полігон", зрозумів вас. Переходжу до завершальної фази графіка "дельта". Кінець зв’язку.
Потім рвучко зняв з голови навушники і зник у віддаленому кінці вузької кабіни.
Думки про відпочинок вилетіли з пухнастої голівки Селени швидше, ніж можна було чекати. Милолиця журналістка, ведуча популярної телепрограми "Супутниця Землi" зникла безслідно. Натомість з’явилося невгамовне дівчисько, пустотливе, немов кошеня. В руці вона тримала мініатюрний радіоблокувач.
Екран монітора вкрився суцільною засвіткою. З покинутих Льонею чорних навушників лунав такий скаженний шум, немов там одночасно розвантажувались десятки самоскидів. Задоволена власною винахідливістю, вона негайно вкинула блокувач у люк відходів, прудко обігнула пульт і сховалась за ним.
Тієї ж миті у пройомі позаду неї з’явився заклопотаний космонавт. Побачивши засвітку на екрані монітору та почувши тріскотіння з навушників, Льоня брудно вибатькувався й кинувся шукати поламку. Його пальці хутко забігали по кнопках. Селені нестерпно хотілося розреготатись, вистрибнути з-за пульту і прокричати щось безглузде: "гав!" або "піф-паф!" — а потім прочитати чоловікові нотацію про шкідливість впливу на організм перчених матюків.
Раптом її тіло виповнилось дивною легкістю й саме по собі почало плавно відриватись від підлоги. Який кайф — невагомість!.. Десь унизу, тримаючись за пульт управління, брутально лаявся Льоня.
— Ой, матінко! — скрикнула журналістка, борсаючись у повітрі. — Тримай мене, Льоню! Лови!
— Селено?! — зойкнув той від несподіванки.
— Так, так, це я! Впіймай!..
— Селено!!! — тепер у голосі чоловіка вчувалась не тільки тривога, але й непідробний жах.
— Нумо, допоможи нарешті! Рятуй!
Він спритно спіймав її й розвернув обличчям до себе.
— Звідкіля ти тут взялася?
Опинившись у надійних обіймах чоловіка, Селена одразу ж заспокоїлась, жваво висунула кінчик язика, скроїла миленьку гримаску й дзвінко

читати