Завантажити

незвичайного вигляду синіх та білих квіточок дівчина… усього лише юне дівча, проте…
На знімку була ніч, незвичайна, якась дика ніч. У небі, оксамитово-чорному біля небокраю, сріблясто-синьому угорі, висіло яскраво-біле коло невідомої планети. Праворуч росло декілька високих дерев з вузенькими листочками на гілках. На межі світла й тіні стояла вона. Без скафандра. На ній взагалі був лише самісінький бузковий купальник-бікіні. Оголені плечі, руки, ноги, мокрі кінчики пухнастого волосся — все блищало від безлічі дрібнесеньких краплинок води. За спиною дівчини виблискувала гладінь величезного озера, яке я сприйняв спочатку як поліровану базальтову поверхню.
Я уп’явся у знімок як бовдур. Мені ураз заманулось вистрибнути iз скафандра, опинитися поруч із купальницею i… ніжно пестити її пухнасте волосся, наблизити свої губи до її величезних синіх очей і… і щоб її дихання торкнулось моєї щоки…
Стоп!..
Ця Селена давно вже перестала жити. До того ж, ймовірно, за віком вона годилась мені у бабусі. Голо-знімок цей не натуральний, а зроблений зі звичайного фото так званим "методом напівпрозорих шарів", котрий віджив своє щонайменше років тридцять тому. Добре, йдемо далі: невідомою планетою могла бути Земля і тільки Земля. У земному небі був Місяць. Отже, початкове фото зроблене ще до того, як Місяць перекинули у пояс астероїдів, щоб видобувати з них залізо й нікель. Яка давнина! А я ідіот…
— Янісе, в нас мало кисню. Пішли поховаємо його.
Поки я млів над знімком, Джек притягнув з так званого садочку купу волошок та ромашок. Точніше, це були перемішані уламки квітів — адже вони миттєво задубiли у вакуумi. Джек розсипав квіткові уламки на якійсь сірій ряднинi, туди ж кинув і голографію. Я намагався протестувати. Джек поглянув на мене співчутливо:
— Закохався? Леонід теж кохав її. Дуже-дуже кохав. Такий знімок не зробиш, якщо не покохаєш на все життя… Але нехай знімок лишиться в небіжчика. Це його жінка, він так хотів.
Ми спробували підняти випробувача, але труп намертво примерз до стільнниці. Джек покопався в одній із шаф й повернувся з товстим сталевим шкворнем. Йому вдалося розтрощити дошки, та все ж на щоці і на правій руці мерця залишилися трісочки дерева. Про те, аби розпрямити крижану мумію, не могло бути й мови. Отже, ми так і тягнули труп через "комунікаційний коридор" зі старих баків і далі по схилу вирви й по поверхні Місяця. Уламки волошок і ромашок падали на місячний ґрунт сумною блакитно-біло-зеленою доріжкою.
Місце, про яке Леонід писав перед смертю, знаходилось приблизно у тисячі ярдів від його таємної оселі. Джек поблукав довкола, знайшов неглибоку вирву, що залишилась від падіння крихітного астероїда, й ми опустили до неї ряднину з тілом старого випробувача. Потім ретельно закидали піском та посідали біля неприкметного горбочка.
Мовчанка тривала. Я дивився на "вирву", як вона затягує черговий залiзо-нiкелевий астероїд, а потужнi лазери, підживлювані вiд енергiї Сонця, одразу ж починають шматувати його на скибки, аби потiм отi скибки переплавити у вакуумi й видобути кревно необхiднi людству залiзо й нiкель. Або титан — якщо перероблятиметься заздалегідь пiдготовлений мiсячний пiсок… Дивився, аж поки просто через скафандр не почав відчувати маківкою таємничу безодню космосу.
— І чому твоєму Леонідові не сиділось на Землі?! — роздратовано вигукнув я. Обличчя Джека затуляв світлофільтр скафандра, проте я відчув, що він подивився на мене і знов відвів очі.
— Ти бачив голографію, Янісе. Тепер Місяць ніколи не світить вночі у тому небі. Леонід часто казав: "Я вже втратив одну Селену, не хочу втрачати й ту, що у небі. А якщо я подивлюсь на чорне небо без Місяця, так і станеться. Тож зберегатиму цю картину бодай у пам’яті". До речі, він якось пояснив мені, що Селена — це Місяць по-давньому. Здається, по-давньогрецьки.
— I тому він не жив усередині Місяця, як усі нормальні люди?
— Між іншим, саме за це Леонід ставився до всіх нас із певним презирством, — голос Джека став глухішим. — Він весь час запитував мене: "Хіба варто було летіти до зірок, щоби потім усе життя ховатись від них? Хіба варто було прилагоджувати Місяцю велетенські "сонячні вітрила" й затівати грандіозну операцію по його перекиданню у пояс астероїдів, щоб згодом випатрати супутника Землі, немов якусь курку, й залізти у випатране черево?!"
— Краще б тоді сидів на Землі.
— Заощаджуй кисень і не базікай!!! — гримнув Джек. — Леонід залишився тут, щоб не розлучатись ні з Місяцем, ані з дружиною…
Поверталися мовчки. Мовчки спустились нашою секретною шахтою у середину давно вже "випартаного" Місяця, мовчки розпливлись у рiзнi боки — кожен до своєї оселi.
От і все.
Не враховуючи того, що я, так би мовити, "захворів" на Селену. Вона сниться мені щоночі. Я купаюсь разом із нею в озері, що нагадує полірований базальт, а потім прокидаюся вкритий рясним холодним потом. Протягом останніх днів мені навіть дуже кортить вибратись назовні, розкопати могилу й забрати голо-знімок. Навіщо він мерцю?..
Хоча

читати