Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

завдовжки з палець, аж, нарешті, за ним проступила кров. Червоний її слід давав знак, що рана зачищається, що стає здоровим. Що пора.
Ще не знав, куди збиратися. Все, звідане раніше, виявилося зайвим та непотрібним, бо не дало йому ані статку, ані сім?ї, ані даху над головою. Не пускав коріння, і хоч жінка напроти була прегарна, як образ у церкві, однак вона виявилася багатою ще й чужою. А чужим ніколи не користувався. Навіть якби само його й просило.
Те, що почув випадково: і як змовлялася старшина, лаштуючись скинути гетьмана, і як лементували люди, не сподіючись віроломства од своїх, – знудило і змусило кинутися на Дрота при свиті. Ледь не наклав головою. Завдяки хіба доброму коневі ще сьогодні дихає. Не міг вернутися туди, де вже нікому не вірив. Навіть голодна смерть, безхаття і безгрошів?я на мало над ним жодної влади. Вистачило йому безконечної різанини, гасел за віру і роздирання статків у подоланих.
Постановив вертатися додому. Не пам?ятав ані справжньої вітчизни, ані батька-матері. За родичами і слід пропав у гарячковому тупоті бусурманського полону. Лишився у великому дуплі, куди мати закидала його гратися, привчивши сидіти нишком-тишком, перебирати камінці, жолуді та шишки, аби не дістали ані собаки, ані волоцюги.
Ця околиця великого міста, що простягалося ген на пагорбах, була частиною його життя, частиною його пам?яті, навіть частиною його тіла. Йти звідси – означало трохи убити себе. Але залишитися, зм?якнувши і надаремно розслабившись – вмерти остаточно.
Десь на світі є краї, де жили його батько з матір?ю, де безмірні болота чергуються з безмежними лісами, де можна ціле життя прожити у глушині і ніхто тебе не знайде, де зотлілий страх прагне лишень спокою і відсутності людей, котрі все одно виберуть шмат хліба, навіть якщо й стоятиме на терезах водночас із безцінною людською душею, бо люди – це плотоядні тварини, спраглі слави і грошей, і за клейноди підуть на все.
Навпроти стояла жінка із збанком рум?янку у правій руці – це те, що він запам?ятає, але не обманеться.

11.
Коли підвела очі – заклякла, піднявши збанок правою рукою. В одвірках стояла стара жінка, суха та швидкоока. Вона окинула поглядом комірчину і, не сподівавшись побачити тут когось, зіщулилась і залопотіла:
-Чи мелете завтра... бо може ми би...мій зять до вас...
-Завтра Ілиї, а ви, паніматко, як сюди зайшли, таже на гачок замкнено було?
-Двері самі відскочили...
Вона позадкувала і вислизнула у прочинену шпару. Біля порога валявся лозовий прутик, ним, певне, і скинула защіпку. Вмить зникла, мов примара чи дивна проява.
Киліяна враз похолола, відчуття небезпеки облягло невидимим і важким колом. Навіть не встигла як слід підготуватися до випробувань, на котрі могла сподіятися, аж двері легко злетіли з петель, і вся процесія із дячком і висхлими бабами увірвалася до кузні.
-Ось вона, блудниця і гріховодниця. За коси її. На суд божий. За неї страждаємо. І безштанька тягніть.
Литвин хапнувся до шаблі, але миряни впали на нього і обліпили, мов бджоли вощину. Струснув усіх, однак котрась стара вдарила його по голові ґудзом важкої палиці, тож з несподіванки заточився. Рухливий рій знову обхопив безоружного чоловіка і викрутив руки.
-Він поранений. Не чіпайте його – кричала Киліяна, але розпачливий голос тонув у дикому вереску, на плечах одразу повисли два отроки із безумними очима і смердючим віддихом, наче харчувалися лишень гнилим м?ясом.
Литвина тягли до судової площі в одній сорочці, тому виглядав упійманим на гріхові, посилюючи праведну ненависть люду, котрий доточувався до процесії і прагнув погамувати злість та безвихідь, викликану голодом, спекою, бездощів?ям і страхом. Не було тільки на кому. І от врешті всі отримали шанс.
Посередині площі стояв стовп для майбутнього суду, а льохи та підвали зі збуями, злочинцями та конокрадами тепер мали відчинитися і перед ними. Роз?яріла процесія кидала паліччям, грудками та чим попало, так ніби кожен дошкульний і прицільний удар гарантував важку хмару. За черговою вдалою спробою вибухав гуртовий вигук радості, перемішаної з люттю .
Киліяна чекала, коли ж з?явиться батько і порятує її або ж заб?є до безпам?яття, але час застиг незворушно. І раптом, за кількадесят метрів від стовпа, Литвин почав повільно осідати просто в придорожній пил. Зі скроні у нього ледь сочилася кров, він важко сунувся під ноги, тягнучи за собою, адже руки ( права – жіноча і ліва – чоловіча) були міцно зв?язані кінським путом, яке принагідно знайшлося у несподіваних гостей. Сорочка його закотилася, і на очі всім цікавим потрапила полотняна пов?язка, що, мов у Спасителя, прикривала стегна, порубана нога відкрилася, і ще незатягнений величезний червоний рубець-рана від коліна до паху, змусили юрбу розгублено змовкнути.
Лежав без руху і без дихання. Голова Киліяни опинилася на його грудях, тож могла достеменно чути, як стихало Литвинове серце.
Тоді страшно закричала, що всі – кати,

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери