Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

відправлено, а тоді помічала на папері день і місяць, а також господаря, що молов збіжжя.
У млині ставало важко дихати, тому вискакувала на повітря, хапала його, скільки вдавалося, і вертала до праці. За котрийсь час млин знову вивергав її у білій хмарі, всю світлу і пухку, як і годилося мельниковій доньці.
Час від часу рука забувалася, виводячи поміж: ”Іван Малий змолов шість мішків пшениці і два мішки ячменю. Кінь гнідий загубив підкову за містком” або ж: „Хома Оліяр змолов три мішки жита і два відра гороху” щось зовсім несподіване: „Була сильна спека і сильна печаль. Як іржу з полотна – не вивести. Новий коваль приходив по хліб”.
Або ж : „Сипав сніг в небесному млині. Одна безконечна мука. Не вистачить мішків, аби вивезти...”
Або ж:” Цвітуть сади. Пахнуть, аж страшно одній стояти під місяцем. Нема куди подітися, аби стало легше”.
Кузня муляла око – з якого боку не стій, все одно бачиш. Віднедавна знову порожня – далеко до людей, невигідно.
– Не сохни за тим Литвином, – стиха ледь прошелестів голос, чи й вчулося, їхнього наймита Мартина. Оглянулася – німота після стихії.
- Батьку, займіть землю довкола кузні...
- Нащо мені той пустий вигін.
- Хай буде наша, бо хтось влізе і матимемо чужі очі напроти порога. Пощо має рахувати наші статки, чути всі сварки та по світу носити.
Це господаря переконало, і дівчина могла порядкувати в кузні, мов у власному сховку, принаймні на свята та у вечірній час. Там було найліпше. Хапала свою млинарську книгу і виводила старанно те, що полегшувало тягар на серці: Іван Вівчар змолов десять мішків пшениці. Гарні його білі коні. Лишень дивилася, аби не вскочив батько та не прочитав списане. Коло річки два бузьки клекотіли. Невже якась радість?

5
- Унас таки радість!
Батько вступив у кімнату, і всіх нараз придавило тишею, його боялися. Він ще міг вдарити батогом будь-кого, чи матір, чи брата. Це добре знали і мовчанням усували всіляку зачіпку.
– Киліяно, до тебе думає засилатися полковник Дріт. Видно, бути тобі панею, досить по кузнях переховуватися. На неділю сподійся.
Гілка у вікні боязко хилитнулася – по ній квапливо проскакав горобець. Добре йому: хочеш – лети. Батько війнув вогким духом киреї, мокрий, голодний, але втішений звісткою, і пугу кинув у кут. Вузька чорна тінь списом майнула над подушками й калатнула за скринею. Мати навперебій із Килимаркою носили до столу полумиски і штофи.
Скоро так буду носити я, – проскочило у голові Киліяни, як те, що плаче, а сліз не має.
Дріт був шалений, чорночубий, татаркуватий, росту з неї, хоч не почувалася найвищою. Запам’ятала його очі – якраз напроти, малі і гострі, наче обгорілі шпички. Приїжджав домовлятися про муку, незважаючи на те, що Межигірський монастир забезпечував козаків і хлібом, і духом святим. Несподіваний гість зиркнув на дівчину коротко, ніби свиснув нагаєм. А потім вже не дивився. Батько велів записати полковників наказ. Смиренно вивела всі цифри та літери, подумавши: „Хтозна, чи так вже потрібне йому те борошно і чи не міг кого послати замість себе? Велике цабе – якийсь мірошник. Приїздив щось вивідати.”
Плечі одразу стерпли – смак батога знала. Усе інше – байдуже. У Дрота хоч коні, проте й коней виміняла би на іншого.
Їй не було важко. Їй було ніяк. А Дріт – то щастя. Для вибраних. Але сльози бігли цівками, аж вискочила у повітку, щоб пужално не розгнівати. Од поблизького вогнища завівало димом, він роз?їдав очі і робив світ безнадійним.
Навіть не силувалася на мову. Бо що могла сказати? Слово „коваль”, те, чого нема і не існувало взагалі. У його слідах поросла висока трава, яку п’ять разів нищив сніг. Чи було за кимсь жаль? Хіба за млином з його білим туманом і рахунковою книгою, її забрала собі, ретельно списавши батькові річний прибуток. Поміж грубими сторінками сховала свою душу, аби нікого вона не злостила, не дратувала, не доводила до шаленства.
Тож стояла німа і кам?яна. Не відомо, чи приносить комусь щастя кам?яна жінка, але самі у тому винні. Могли би спитатися, чи когось хотіла навіть з усіма його стадами. Але батькові завжди всього мало. Захотів ще дещицю вторгувати.
Підійшла до дзеркала. Невже вартує так багато? Біла коса, темні очі і дві родимки на лівій щоці. Трохи зависока (чи й пасує дівці?), а стан затонкий. Нога піді нею добра та міцна. Чула, як літнього вечора говорили два хлопці під млином: „Солодка, мов великодня паска, але хіба таку вчепиш, коли старий – звір.” Звір, хлопці, звір.
Дивилася на батька, а потім на матір. Якою була замолоду, блукаючи по бабинім садку? Кого і що любила? Знала точно: батько вираховував придане своєї судженої до останнього срібного гудзика на свиті. Виважував на долоні вроду, котру не хотілося випустити, і пару скакунів, сірих у яблука, їх вподобав більше за мамине янгольське обличчя. Ясна річ, перемогли коні.

6.
Дріт купив жону за півтисячі коней. Хоча за табун він купив, насправді, батька. За наречену платив дрібні

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери