Завантажити

слабкі спроби ухилитися і злиняти (Кульжан каже, що у Берліні ти її перший чоловік, ти, звісно, не віриш, але все ж позитивно сприймаєш цю інформацію на рівні підсвідомості). Легкий наркотичний ефект східних кадильних пахощів знову забиває тобі баки і ваша химерна боротьба під ковдрою і без ковдри триває до глупої ночі, принаймні у такий час на Україні починають співати перші півні…
30.
Сьогодні, Максе, твоя презентація, сиріч мета вояжу з Мічурівки до Берліну. Маєш підстави для деструктивної зловтіхи, адже за жодну презентацію на Україні тобі не платили, а ще і доводилося домовлятися про рекламу, думати про купівельну спроможність відвідувачів. Часто читачам-безгрошівникам ти просто дарував книжки, коли вони просили, бо не терпиш людського приниження і не хочеш сублімувати власний “тернистий” шлях садо-мазохістськими шоу.
А нині тобі байдуже – бути чи не бути. Себто куплять чи не куплять. Ти написав кілька непоганих, скромно кажучи книг, і finita la comedia. Решта – справа літературних агентів та книгорозповсюджувачів. (Забуваєшся, чоловіче, що прийдеться повертатися у Мічурівку…)
Ти мав би хвилюватися, адже маєш першу зустріч за межами мазеленду. Натомість відчуваєш якесь кретинічне спустошення, мовби твоя життєва наснага, зрадивши, пішла у кущі з кимось іншим. Алкоголь і ментолові чари узбецької поетеси – не найліпший супутник налаштування на презентацію. Може, прогулятися довкола озера, що гордо красується неподалік, напустити на лоб горду задуму і меланхолійну печаль про світову скорботу? Не виходить… і ти вже знаєш, що будучи – уявімо таке перевтілення – німецьким поетом і маючи (як ці твої колеги, незалежно від рівня таланту) постійні стипендії і ґранти, ти б теж писав лубкові абстракції, займався би паліндрономами і грою зі звукописом, бо той оголений нерв твоєї творчості (так визначають її на твоїй батьківщині) обріс би тут надійним захистком добротності та стабільності.
Хоча відомо, який філостерсько-сірий (з домашніми халатами та дієтичним раціоном) спосіб життя проводив великий живописець Рене Маґріт, але тотальний неспокій і розлиту у повітрі екзистенційну катастрофічність потребував і зумів побачити. І не заступали йому внутрішнє око пудинги і домашні капці, бо у високому мистецтві немає канонів. Адже Маґріт не шукав штучного натхнення у добре спланованих параноїдальних епатажах, як Далі, хоча, можливо, Сальвадор був таким же параноїком, як ти Максе, працівником макаронної фабрики. А звідки брав потуги на відтворення голосу вселенського нерва композитор Шостакович, всуціль скований більшовицькими догмами? Напевне, топос географії щось значить лише для малих і посередніх талантів. Великі дивляться повз топоси і суспільні формації, напрями і середовища. Великі митці – поза законами, витвореними посередностями.
Гей, Іщенку, у тебе знову починається припадок mania grandiose? Піди – і таки прогуляйся довкола чистенького і карткового, аж до неприродності, озера і полюбуйся красотами, витвореними німецьким “філістерським” хистом…
Десь за три години перед презентацією тобі раптом стає погано. Ледве добігаєш до унітазу – і починаєш нестримно вивергати перегорілі вина і ментоловий чад. Це триває занадто довго, і ти, знесилений та занечищений, подумки називаєш цей процес блювотинною менструацією. Жартуєш над собою, але раптом дотямкуєшся, що твоє хвилювання заховалося за сім шарів свідомості і дає про себе знати то блювотиною, то несподіваним потовиділенням. Все це малокрасиво і малоромантично, принаймні мала би спостерігатися байронівська блідість щік, запаморочення і безперервний комплекс вдячності перед господарями, що запросили саме тебе, бо на твоїй батьківщині, мовляв, безліч хороших поетів.
Але ти, голубчику, просто блюєш і пітнієш, знаючи, що твоє запрошення – не закономірність, сотворена працею, а випадок найчистішої води. І ти починаєш розуміти, що вдруге такої випадковості уже не буде, бо лише найкумедніші марґінальною гоноровитістю та настороженістю до не “своїх” провінціали потайки надіються, що у світі їх знають, читають і лише зловорожі підступи недругів поки що перешкоджають їм прокинутися знаменитими. І ти починаєш ясно усвідомлювати: щоб тут серйозно трактували тебе і твою творчість, слід бути у декілька разів освіченішим, особливо лінґвобагажем. Адже ти належиш до національної спільноти, котра у пересічному європейському сприйнятті не асоціюється з шелестом книг і великими здвигами творчого духу… Шанують сильних, а твоя держава не видала тобі такої індульгенції. Отже, маєш удесятеро більше працювати, написати і вміти, щоб витягнути на собі – і на кількох подібних, перевернувши чиїсь стереотипи, початки поважнішого сприйняття великої, але не прочитаної і не осмисленої у світі літератури твого народу.
Узбецька поетеса прикрасилася так, мовби їй мали зараз вручати круту премію. Поети суть діти, нехай їм буде і за сорок, хоча таке, особливо жіноче поетичне “дитинство” нерідко мостить яскравий відтінок трагіфарсу і

читати