Завантажити

жовта газетка може зварганити невеличкий репортаж на взірець: “Поет Максим Іщук став войовничим мусульманином або круті секс-алкогольні пригоди провінціала” чи “Поет Максим Іщенков відрікається від власного доробку”, обов’язково спотворивши, невдахо, твоє прізвище. Хоча ніхто не відає, які грані між словами “невдаха” та “успішний”, коли, куди і як ці грані перетікають і перетворюються…
Але найшвидше, Максе, було би отак. Ти одразу після відходу мічурівського потягу взявся би шукати алкогольних пригод, маючи ще пляшку у припасі. Через кілька годин (годин?) ти би вже, жваво жестикулюючи, бесідував зі своїми горілчаними попутниками і ваш найщиріший і найвідданіший ритуал поклоніння скляному божку закінчився би десь так о другій-третій ночі. Ви б уже обнімалися або називалися найпаскуднішими словами, а зранку ти б глянув на вчорашніх дружків із випивону і подумав би, терзаючись від дикого болю голови: “Про що було з ними говорити?” У них би виявилися підписані тобою “Покарання милосердям”, вони обіцяли б кожноденно студіювати твій поезоужинок. Ти не дорахувався б мінімум п’ятдесяти гривень і холодно прощаючись зі вчорашніми любими твоєму серцю прихильниками алкоритуалу, купив би на решту грошей вокзальної мінералки…
Знаючи це все, ти приїхав до Києва без жодних пригод і всіляких там задушевно-скляних бесід. Станеш праведником, бо уже чималий період займаєшся абстиненцією, а також не маєш постійної жінки. Було три, а тепер – жодної.
“Виростуть тобі крильця, голубе, будеш писати легкі серафічні строфи, залишається ще їсти сухарі і пити дистильовану воду, хліб і вода – не буде голод?, проводити час у релігійних медитаціях і прагнути стоїчної умиротвореності”, – нашіптує тобі до вуха нутряний і темний голос підсвідомості… – А життя біжить повз тебе, знов молодість не буде, а міжнародні лайнери й експреси наповнені щасливими й успішними, що мали десь аскетичні приступи і переступи. А ресторани та нічні клуби натоптані гедоністичними красунями, їхні ніжні лона тужать за твоєю чоловічою силою, Максе. А товариства радісних та успішних заливчасто сміються, ріками вливаючи у власні діамантові шлунки ефірне шампанське і acvа vita, а фешенебельні курорти і тихі розкішні резиденції для зреалізованих теж готові прийняти тебе, мій талановитий друже. Ти зараз вільний, і це добре, що розпочинаєш нове життя з так званої “чистої” сторінки, плюнувши на мічурівське мотуззя. Перед тобою відкривається Берлін, а далі – Париж, Лондон, Токіо і Нью-Йорк… Немає нічого неможливого, надіє автохтонної літератури. Усі блага світу будуть складені до твоїх стіп, лише покинь дурнуваті аскетичні медитації та схимницьке налаштування.
Ти ж не Єфрем Сирін і не лаврський святий, Максе, ти звичайна епікурейська особина, котра хоче сексу і грошей, слави і подорожей. І будеш мати це все – у великих концентратах! – але перестань займатися самонавіюванням для провінціалів, попроси вибачення у свого незрадливого скляного друга і оселися на привабливій поляні хліба і видовищ, гедоністичного трансу і психоделійної реальності. І будеш писати велику поезію, і надлюдська краса і сила пломенітиме з цих строф, адже ти завжди цього хотів, о неповторний, і хай збудуться – якщо будеш слухняним! – твої найсокровенніші мрії!”
Голос був сливе реальним, Максим аж сіпнувся. Адже не п’ю, яка галюциногенна прірва і сентиментально-жорстока омана напосіли на мене на київському вокзалі?
Може, то Марія відібрала усю твою душевну силу, може, то кара за покинуту Інну? Інакше звідки це тортурування медоточивими голосами, єлейними інтонаціями, пасторальними звукопереливами?
Коли Марія пішла, через декілька хвилин ти пережив дивний стан. У голові щось хруснуло, мовби розірвалися останні ниточки ілюзій, котрі з’єднували тебе зі світом. Навколо потьмяніли кольори, гострота і чутливість вражень пропали, заступивши місце для повільного, як у володарів найнижчого коефіцієнта Q, розчовпування: “Де я і що зі мною?” Ти півгодини шукав рушника, дві години смажив картоплю, майже два дні складав торбу для далекої поїздки. Навіть звичайне хвилювання – адже вперше їдеш за кордон, добре, що заздалегідь виробив собі пашпорт! – покинуло. Ніхто не відвідав тебе, ніхто не супроводжував до потягу, ніхто не говорив сентиментальних слів прощання. Ніколи ще не видавалася тобі такою чужою і далекою вугільно-нехарапутна Мічурівка. Що ти маєш спільного з цим зденаціоналізованим обдертим людом, із цією кастою покривджених і покірних?
Не треба тобі (аж вжахнувся цієї думки, обплетений павутинням стереотипів) такої “малої” батьківщини. Україна – твоя Батьківщина і б?тьківщина. Який космополітизм, пожили б ви тут, як я, у мовному і духовному гетто, супроводжувані плебейськими насмішками та ізоляцією, то вовком би завили. Ведмедем би зарикали, левом би загарчали…
А може, весь християнський світ є твоєю вітчизною, бо всюди, де прославляють Христове ім’я, він серед славлячих? Тебе ще манять спокуси світу, ти ще не доріс до справжнього зречення, бо підсвідомість запитує: “В ім’я чого?” А коли

читати