Завантажити

помсту. Адже знала, як ти мордуєшся мічурівським трибом життя, називаючи шахтарське місто Кацапетівкою чи Пациковим. І такий розиграш мав би, за її розрахунками, боляче вдарити тобі по нервах. Адже Ольга нічого не знає про твої переосмислення досвіду і переакцентацію бажань…
Диво! Із телефонів, вручених Ольгою, підтвердили, що ти дійсно на два тижні запрошений однією з німецьких літературних організацій до Берліну. Тобі слід негайно їхати до Києва, виясняти деталі, весь фінансовий бік подорожі є клопотом німецької сторони; ти їдеш один, там буде твій великий прихильник, якому випадково переклали підрядником кілька твоїх віршів, і ти будеш там мати поетичну презентацію.
Збираєшся до Києва. На вулиці випадково натикаєшся…на Марію, буквально за кілька годин до від’їзду. Вона рада тебе бачити, звичайно, скучала, але їздила з батьками на курорт і не могла попередити. Такий барабанний пафос у твоєму голосі, дівчино, така силувана жвавість, а, може, Максе, тобі лише так видається, але звідки цей легкий, майже грайливий, туман відчуження, ці неприродні мовні паузи, чому нетутешній Маріїн голос захворів штучною косоокістю? Що це? Адже я люблю тебе і не маю сили ховатися за панцир іронії. Ти принесла мені на крилах безсоромного еросу сенс і бажання змін. Я не хочу, щоб ти була моєю коханкою, давай одружимося, візьмемо церковний шлюб, і, захищені святими таїнами, розпочнемо нове життя. Я спробую – ще один-єдиний раз! – у парі з тобою пошукати людського, бо якісь негаразди творяться з моєю душею.
Все це перекручуєш у думках, чоловіче, дивлячись на дівчину, неначе закоханий п’ятикласник. Розповідаєш про майбутню закордонну поїздку, гордишся, що комусь потрібні українські вірші, а не лише українські руки та спини для зведення дач, офісів чи догляду патологічних стариганів чи безтямних старушенцій.
Насмілюєшся – і просиш Марію до своєї хибари, але на її обличчі на відміну від минулого разу, чомусь не відбивається сонце. Вона зараз не може, хіба через кілька годин?.. Що робити? Адже тобі їхати до Києва. Зопалу домовляєшся…на визначений нею час. А тоді чухаєшся у голову, знову дзвінки до Києва, ніяк не зможу завтра приїхати, давайте назначимо таку дату, щоб я вже не метався туди і назад. На тім кінці дроту відчувається чиновницьке незадоволення якогось єдинокровного етнічно брата, що за непогані суми від німецького уряду безнастанно пропагує цю ґрунтовно вписану у світовий контекст культуру і над усе дорожить робочим місцем. Йому слід порадитися, передзвоніть через годину, страх неорганізовані наші поети, таки не втримуючись, ущипливо додає від себе.
Зрештою, все владналося, ти приїдеш до Києва через кілька днів, технічні проблеми, а тоді – бориспільський аеропорт, рейс міжнародних авіаліній, звичайне життя, Максе, багатьох письменників, а для тебе, затюканого селюка, що знає лише свою і мову старшого брата (не хотів би, то будеш її знати…) – надподія і надхвилювання.
Але що значить берлінська поїздка порівняно із зустріччю, котра має відбутися тут і сьогодні? Що важать усі літературні вечори світу супроти ночі з Марією?
Ти чекаєш на неї десять хвилин…уже не хочеться ні поїздок, ні обіцяного єврогонорару…п’ятнадцять…вона уже не прийде, щось трапилось, адже коли ми вперше зустрічалися, то призналася потім, що прибігла на двадцять хвилин раніше домовленого часу…двадцять. Куди тепер іти, Максе? Ти відмінив важливу поїздку і зустріч з потрібними людьми… Хотів ще одного медового півтижня? А полинового тобі, дурню, полинового, старий хохмачу…Йде! Яка радість! Та сто поїздок пропонуйте мені, і я не проміняю їх на цю хвилину!
Максим не питає дівчину, чому вона запізнилася, а вона не пояснює, така забігано-заклопотана, наче знає тебе, поете, дві тисячі років нашої ери. Залишай підозри, зарюмсаний лицарю, відганяй ревнощі – ти, виявляється, ще і ревнувати умієш? Делікатно сказано, ти вже уявляв цілі картини власного поганьблення.
…Вона щойно повернулася з підпільного борделю у вугільному місті вугільної любові, котра моментально згорає. Її замовили два бізнесмени, дізнавшись, що ця повія-дебютант пише вірші, і її любить відомий поет. Заплативши гроші, два бізнесмени відпрацьовують на 150%, адже вкладене мусить повернутися з надлишком – такий закон економічних танців на кістках. Одного вона обслуговує орально, інший “працює” над спокусливо і беззахисно вигнутою дупцею. Потім грошові магнати міняються місцями. Поетеса-повія плаче і стогне, це розпалює їх удесятикрат, пиши, мовляв, вірша, блядюго, тобто панегірика нашій скромній груповусі. Не хочеш? А гроші брати хотіла? Працюй губами, рухай ротом і язиком, це не ступою товкти по макітрі чи видумувати патріотичні метафори, бо твоя держава – навкарачки, як оце ти перед нами, поняла, бля, на фіґ? В попу, рот, молоток, в попу і рот, чітко січеш. Звичайний секс нам нецікавий, поетесо, та і звідки ти будеш черпати гостроту вражень? Звірячий стогін сладострастя в унісон, а тепер марш за двері, йди на зустріч зі своїм поетом, підмийся,

читати