Завантажити

але добре ховай відроблене; ми чесні фраєри, відбирати “капусту” не будемо, нехай…
Дорогою до хибарки ви мовчите, Марія тобі повідомляє, що заледве вирвалася; копиця справ. Яких? Готуватися треба, Максиме, до занять, ти і не підозрюєш, що у мене розпочався семестр.
…Раніше не було і згадки за семестри, триместри, півместри. А може, ти бігаєш до викладача якої-небудь фізкультури чи англійської? (за Калениковича я спокійний). І той грає тебе на всю іванівську, лише слухає, чи дихаєш. Як краще стати, Енку Енковичу? А він не відповідає тобі квітами метафор чи сентиментальною ніжністю. Ставай так, потім – отак, тепер – раком, хочу збудити в собі звіра, що женеться за легкою здобиччю, поза навкарачки – найліпша щодо відчуттів самця, а не викладача геометрії або шахтознавства. Тепер поповзай гола підлогою, а я висмокчу сигарету і передихну; добре, Енку Енковичу, як скажете, Енку Енковичу, тільки ж не забудьте за моє прохання, це дуже важливо, бо відчислять. Не забуду, Машо, не забуду, а тепер одягайся і йди. Стоп! Почекай, хай ще два рази лясну тебе по дупці, все, до побачення, до побачення!..
Ви мовчки плентаєтеся, наче йдете не у передчутті любощів, а робите (за останні гроші) закупи на ринку продуктів, і вам слід торгуватися, економлячи кожну копійчину.
…Він як борсук сьогодні, нечесаний і засмиканий, робить мені якісь незрозумілі натяки, аж страшно. Про яке одруження може йтися, поете? Ти хочеш, щоб я кілька років, доки не розлучимося, їла з тобою картоплю в мундирах? Одна справа – зустрітися раз-два і полюбитися; тоді мені було страх цікаво, який же ти, поете, поза своїми – визнаю! суперталановитими – віршами. Ледь з голоду тоді не вмерла, хоча він був ласкавим, до речі, зовсім не сексгігантом, яким уявлявся з книжкових палітурок. Був романтичним, нещасливим і ніжним, спасибі йому, але я ще після тієї ночі вирішила: досить, ще мені бракувало з ним навіженої love story. А про друк власних віршів не дбаю, це так, іноді проступає романтична шиза, яку не можна трактувати серйозно. Всього у житті слід спробувати – писання віршів і сексу з поетом, парашутного спорту і дорогих ресторанів, які оплачує мій підстаркуватий сорокалітній бізнесмен і бой-френд. У нас уже весілля швидко, хоча я не любителька геронтофілійних мезальянсів, але що поробиш. Він переїжджатиме до Харкова, не буду ж я вік сидіти у цій дірі. І шкода трохи Максима, бо він красивіший і талановитіший за мого френд-боя, але c’est la vie… Слід сказати моєму поетові сьогодні, бо йому мало натяків. Замордує дзвінками і проханнями зустрічей, адже – я бачу, о майн ґот, – він мене любить…
Ви заходите на каву, розмова не клеїться, ніби недобрий старообрядник-гном наворожив якогось нещастя своєю отруйною чаклунською бородою.
…Вибач, Маріє, за погані думки, вибач за ревнощі, я іноді не контролюю себе. Зараз прийдемо, і – хочеш? – я бухнуся перед тобою на коліна, обцілую твої дорогі руки, достойні найвишуканіших прикрас. І скажу тобі, що потрапив у пастку, бо полюбив твої стародавні очі, так буває завжди, як весна покохається з літом. Не буду займатися любовною дипломатією, де стільки нещирості і напівпочуттів, напівегоїзму. Скажу, що готовий заради тебе змінити місце проживання, бо ти молода і потребуєш нормальних умов, вантажити вагони і переписувати потворно-нездарні рукописи. Я старший від тебе на тринадцять років, але хіба це може нас зупинити, хіба так любитиме і цінуватиме тебе, як я, який-небудь шмаркач-однокласник? Адже любов старшого чоловіка вистояна і перевірена, це не збезуміло-нетерплячі юнацькі статеві гормональні пристрасті. Я віддам усі сили, бо я ще також молодий, Марієчко, щоб зробити тебе королевою життя. Тільки треба трішки потерпіти – я хочу бути чесним з собою і тобою – рік, два, а далі все зміниться, наче у казці, бо моя любов до тебе переверне гори. Я не буду зривати для тебе поетичні зорі з місяцем упридачу, але – слово чоловіка! – зроблю тебе щасливою серед найщасливіших!..
Прийшли. Ступаючи на поріг твоєї парубоцької халупи, дівчина так скривилася, наче наступила босою ногою на огидну медузу.
…На фіґа мені цього рандеву? Класне усе, що класно закінчується, коли не треба вияснень. Мені соромно йому сьогодні відмовити, каже, що розлучився заради мене. А хто його просив? Для чого цих африканських пристрастей? Треба було не приходити, але хто знав, що ми випадково перед тим побачимося. Якби не його сорокаградусні емоції, можна було б ще тихо зустрічатися раз на кілька місяців. Він живе як бомж. Невже цю “національну” літературу творять такі злидарі, як він? Злидарська література ніколи не народить великого таланту…
Ох, Машечко, якби ви ще знали, що ніколи не мав жодних статків Сковорода, усе своє носячи при собі, бо інші виміри цікавили сливе блаженного (з нормальної точки зору) філософа. Якби ви знали, що без копійки, покинутий сестрою і племінниками, помирав у київській богодільні Нечуй-Левицький, напевне, думаючи про кінець світу, адже його смерть на декілька місяців спізнилася,

читати