
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
самому гулянні вчудив таке, що говорили тиждень. Блідий такий, взяв шклянку з горілкою, кинув долі і розбив перед ногами молодих, висипавши зверху сільничку, це вам, молодята, мовляв, на щастя і пішов геть. Іванку, мій найдорожчий, де ти зараз?
…л е ж и т ь н е л ю б м і й т а п о п р а в у р у к у , н і я к й о г о р о з б у д и т и …
Йшов час. Ой мамо моя, ти як мачуха, якби ти знала, як тяжко з ним лягати до ліжка, здається, що встала б зараз і виблювала. Все мене у ньому дратує – і його працьовитість, і ласка, і лисина. Бувають такі дні, що слова не можу до нього промовити, такий осоружний мені… Приїжджав до села Іван, кликав із собою, я ледве не зомліла, коли його побачила біля нашої церкви. Бо у мене тоді вже син народився.
…а я с т р і л ю з д у б а і з а б ’ ю н е л ю б а , я к с и в о г о г о л ? б а …
Такий маленький синочок, так усміхається до мене. А через якийсь час я знову у тяжі від ненависного чоловіка.
…н е т р е б а б и т и , н е т р е б а б и т и , д і т о ч о к с и р о т и т и , б о т и л ю б о ч к у , н а м и н у т о ч к у , з к и м ж е б у д у ж и т и ?..
Але часом щось страшне зі мною робиться. Пішла би повісилася у стодолі або його задушила б вночі, такий гидкий мені зі своєю добротою. А так постарів, посумнішав мій нелюб – викапаний дід. Кажуть люди, що я стала ще красивішою. З Марійкою майже не говоримо, вона чомусь заміж не виходить, отак і живемо всі в одній хаті.
…Підкралася би колись уночі і вп’ялася би зубами у це осоружне напівстарече лице, що зав’язало мені світу. І душила б, доки б він не захолонув. Оце тобі за моє дівоцтво втрачене, а це тобі за Іванка, а це тобі за мої муки…
Двоє дітей у нас, я вже знову з ним не сплю. Вже і він, ніде правди подіти, почав мене сторонитися. Днями пропадає біля господарства, зробив собі тапчан, спить в іншій кімнаті, майже не говоримо, діти наші сумні такі ростуть і понурі. Так сталося – але чому, чому? – що я ще раз понесла дитину. Знову народився хлопчик. Три сини як три вояки…
А люди не проминуть нагоди потоптатися по душі кирзаками:
– Так-так, Юльцю, ти така файна, як квітка, так-так; а твій такий старий, як зношена свита. Певно, тяжко тобі, дитино, так-так…
– Пощо ти за того старця заміж виходила? Треба було, хоч і непослухом, не робити такого…
(Не любили у лінькуватому селі Юльчиного чоловіка, бо своєю працею мав на хліб і до хліба, робітним був, але безщасним.) А тут ще Іван ніколи не показується, навіть батьки його нічого не знають. Одні казали, що він одружився, другі – пропав, треті – зненавидів Юлю і весь світ білий, ставши грабіжником. Зненавидів, бо дуже її любив…
Діти ростуть. Але з кожним роком, а потім – місяцем Юлі стає все тяжче. Несила змиритися з долею, незмога викинути жаль із серця. Хочеться кудись тікати, стає байдуже до синів. Треба відшукати Іванка, може, він ховається у пшеничному полі за селом, але боїться підійти. А може, осоружний хоче задушити мене та Іванка, вчора щось нагострював у стодолі, може, то сокира, і він зарубає мене вночі, розполовинить голову – і така, знаєте, потече червона-червона крівця, я к п о ц і л и в в п р а в е п л ? ч е , і з л і в о г о к р і в ц я т ? ч е , ха-ха-ха!..
І одногу разу Юля таки…пішла. Одягнула чорну до п’ят сукню, розпустила плечима чорне волосся. Ходила цілий день полями і кликала Івана. ЇЇ шукали діти і чоловік, але коли знайшли зранку наступного дня, так відбивалася від свого осоружного, що довелося зв’язувати. Відбивалася і казала, що він, нелюб, зварив і з’їв її трьох синочків, а собі за великі гроші винайняв інших. І в неї немає дітей, а до нелюба нізащо не повернеться, бо всіх поріже там: і його, і винайнятих дітей.
Юлю покинув розум. Матері, які раніше під’юджували її, що вийшла заміж за старого, бачивши, як болісно вона усе сприймає (стихійний селянський садизм), почали лякати своїх дітей дурною Юлькою…
А Юля пішла жити до батьків, неньо її темний, як земля, і вічно п’яний, мати плаче і кається за колишню настирливість. А Юля зривається ночами:
– Мамо! Дивися! Щось лізе і підкрадається до мене. Хапайте, мамо, гадину, хапайте, це він, осоружний!
– Нема нічого, заспокойся…
– Ні! То він залазить через вікно, у чорній накидці, і зараз обв’яже мене шнурком, мамо, але я не боюся, ха-ха-ха! Я під ліжком приготувала сокиру, ха-ха-ха!
Моторошне “ха-ха-ха!” часто лунало над нещасною сільською хатою. Юля літом і зимою, зимою і літом ходила у незмінній чорній сукні і з розплетеним довгим чорним волоссям. Але ні разу не зайшла на обійстя, де підростали її троє синів, що втратили маму і, напевне, зненавиділи її ще за життя, і де давав з ними раду нещасний старий.
Так і знайшли її одного разу зимою (морози тоді були шалені) замерзлою у полі з блаженною усмішкою на устах. Напевне, помираючи, побачила таки своє дівоцтво і свого Іванка…
Вдівець удруге – ще вистачило йому сили! – звів на ноги хлопців. Лише його красуня-дочка, мовби підкоряючись страшній помсті Юлиної – Боже!
Останні події
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»