Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало — скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над...

І Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто революційним Комітетом Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало — скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю...

Як ти поглядом заговориш, в мені розбурхується море свіжих і забутих квітів - від емоцій і від флюїдів. Коли твої очі мовчать - кошенята на серці м´явчать. І як поглядом ніжно дозволиш – в мені квітне лавандове поле.  

Над болотами хмарно з проясненнями. Мурмотіння зловісне чується. Дискутують Собаки Баскервілів, Чом сер Генрі іще не лікується.   Відтоді днює і ночує він на дурці Коли дізнавсь що «Сапієнті сат!» Важкі слова, і що ще важчий шмат З крилатим словом...

Ми були романтиками в пору, У добу, коли лиш віртуальний секс Над навалою монголів взять міг гору. Ми ж були романтики. І все! Ми були романтики: настільки чисті, Лицарські настільки погляди ясні, Що наївно вірили - в коштовному намисті Досі снять, як тільки ляжеш спать, Граалю сни. Що у...

Подивилась ясно, — заспівали скрипки! - Обняла востаннє, — у моїй душі. — Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Заспівали скрипки у моїй душі! Знав я, знав: навіки, — промені як вії! — Більше не побачу, — сонячних очей. — Буду вічно сам я, в чорному...

Подивись: весна устала, Сипле пишними квітками: Подивись: веселим птаством Ожили степи з лісами; Подивись: в безкраїм небі Сонце-велетень палає; Подивись: земнії груди Хлібороб плугами крає; Подивись: життя устало, Дні лишають золотії; Подивись — і встань до праці Повний сили і надії!..

А Дівчата роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчина, ставши всередині, жестами показує те, що інші співають. Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька. Тут вона стояла, До землі припала, Личко не вмивала, Бо води не мала. Ой встань, ой встань, подоляночко, Обмий личко, як...

(Посвята сім´ї Михайла Ф. Комарова)* * Комаров Михайло Федорович (1844 -1913) — український бібліограф, критик і фольклорист. Приятель сім´ї Косачів. І Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок... І мчить залізний...