Йоанна Фабіцька. Шалене танго: істеричний роман. -- Львів, Урбіно, 224 с. 1 – Аллах акбар! Аллах акбар! – натхненно вигукував мо­лодий араб, якому щойно наділи кайданки працівники служ­би безпеки. Він шарпався, як навіжений, а його обличчя сві­тилося в екстазі....

Шальки годинника стукають-бавляться. Різник пурпуровою п’є-упивається. Повзуть БТРами слуги диявола. Трощать кістки товариша Янгола.   Місто зарізаних. Армія мертвих. Шальки годинника стукають вперто.   Ш-а-баш почався. Б’ють барабани. Мертвий піднявся. У...

Його називали Зиґмунд, навіть – Сеня, хоча у паспорті він був Сиґізмунд. Познайомились ми на тренувальних тенісних поєдинках. Тут, на кортах, наче ліпше бачиш людину, бо ж гра завжди заточена на перемогу. Відповідно, й проявляєш свій характер, намагаючись здолати супротивника. Ми...

Висічені азартом фігури На двоколірних Дорогах війни Чорної і білої троянд, Зареєстровані на мапі Наступу, Сигналять про гибель Для будь якої сторони. Сплановано кожен хід За допомогою всевишніх Пальців. Гра свідомості – суперечність. Чесність фігур Залежить від руху...

Шахти, терикони, заводські вогні... Місяць в травах тоне... І пісні, пісні... Доля ти піснярська, доленько моя! Сторона шахтарська, син твій, син твій я! Там, де обрій, в полі неба мрійна гать. Золоті тополі за Дінцем шумлять. Про крейдяні гори не забуду я, де молилась зорям матінка моя. Піснею...

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до пізньої ніченьки Голкою денно верти. Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття. Де воно знатиме, що то за доленька Відшук черствого шматка, Як...

Iван Швонц голився тупою бритвою. Обидвi щоки, з яких зiшкрiб щетину, були червонi, мов попеченi. Голився Швонц квапливо, гарячково, ба навiть зi злiстю. Кректав, кривився, зуби шкiрив, але бритви не гострив. Поспiшав. Вiд Миколайчукiв аж сюди, до хати, долинало веселе гупання бубна, йойкання...

Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — «Кобзар Тарас» Він, ким зайнялось і запалало. Скорше — бунт буйних майбутніх рас, Полум´я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою за довгу ніч образ....

Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово — і як завжди сонце сходить і не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні — соловейко в місяця пожарах, дівчата не вмовкають, і...