«Ой я бідна удовиця,26 — Стала хникать жалібниця, — Он калина, — їй не так! Кажуть, пісні їй складають, А про мене забувають, І ніхто ніде ніяк!..» «Стій лиш! Слава не брехуха, — Обізвалась джеркотуха, Розбирає, що і як! От я славі догодила, Кашку...

«Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась? Рано до схід сонечка росою вмивалась, Є у мене листячко, пахучії квіти, Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти? Краще в полі нашому над мене немає, Аж до моря славонька про мене літає, Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко...

Хто славу світу осягнув Аж по найдальші межі, Не раз бува подібний він До наглої пожежі. З сухих дерев розпалена, Вона високо буха, Та швидко попелом сіда; Так слава наглая з´їда Не тільки тіло, але й духа.

хто тебе призначив критиком часу на якій підставі вважаєш що можеш про нього говорити міркувати про щуку та її закони поведінки міркувати про мертвих та їхні думки після смерті міркувати про немовлят і про те ким вони були до свого народження міркувати про закоханих і їхні мотиви змінити...

Хто тому шкодить, що йому Зла не зробив, Невинному, котрий його Не оскорбив, На сього власне зло його Впаде — без слова, Як проти вітру сіяна На сівача паде полова.

Хто хоча б раз народився, той хоча б раз помре. Вибач – від мене легке алкогольне амбре. Втім, для мужчини то є нормальна річ. Надто під вечір – ніч, наче кітч – навстріч.   Хто хоча б раз оступався, падав лицем в лайно, Надто – в присутності жінки, знає, як...

Хто храми для богів, багатіям чертоги Будує з мармуру, в горорізьбу фронтон Ясний оздоблює чи в лініях колон Задовольняє смак, вибагливий і строгий, — А я під буками, де сходяться дороги, Простоту радісну узявши за закон, Хатинку виліпив, — і, наче довгий сон, Життя моє тече...

Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив... Плили хмарини, немов перлини... Їх вид рожевий — уста дитини! Набігли тіні — і... ждуть долини. Пробігли...

Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив. Плили хмарини, немов перлини... Їх вид рожевий — уста дитини! Набігли тіні - і... ждуть долини, Пробігли тіні...

Хтось дурість вважає силою, Діяльністю звуть суєту. Того, хто нікого не милує, Хвалять за вдачу круту: «Він не ганчірка – кремінь!» Кремінь... Його б до кресала, Щоб вічна душевна темінь Хоч в іскрах миттєво скресала.