
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
амнезія, невідкладні справи на іншому боці вулиці або у крамниці. Великі навушники, відомі як «лопухи», також можуть допомогти. Але на мої мініатюрні затички у вухах покладатись не доводилось, активно маневрувати я був неспроможний через катастрофічну розгубленість і лихоманку злоякісних підозр, які музика вкрила песимістичним і просто містичним серпанком. Думки – побутовий буддизм. Що ж я такого накоїв у попередньому житті, що тепер мушу так спокутувати. Лірика ніколи ще не здавалась мені таким безпардонним і грубим втручанням у моє власне особисте життя.
Світання сонні сіються вогні,
Тече завмерла вулиця додому,
Ніч тихо розчиняється у дні,
Щоб десь далеко затемніти знову.
Вальс у Нічому. Крутиться земля,
Серед німих зірок тебе колише.
Ти чуєш стогін ночі звіддаля,
Ти чуєш, як усе пожерла тиша.
Тиша. Якби ж то – тиша. Мій шлях лежав через цілий львівський центр, від площі Франка до низу Городоцької, де гніздиться потрібна мені маршрутка. Під'їхати якимось транспортом не випадало, бо я з принципу не дозволяю собі брати на роботу грошових запасів, а решту недоторканих копійок витратив на газети. А отже, мене чекав квадранс приємних спіткань.
Перший був такий собі Костя (ще один), друг добрий, але неблизький. Ми з ним часом здибаємось, за пивом або так, з єдиною метою: посперечатись. Бо сперечатися – єдина пристрасть цього симпатичного, вічно усміхненого компанійського хлопця. Тож нам завжди ставало ніяково після взаємного ручкання, і ця дисгармонія зникала лиш тоді, коли знаходилась перша тема для суперечки. Власне, зараз мало йтися про чергову таку зустріч, але я грубо обламав Костині наміри, попросивши в нього сигарету. Власне, мав я свої, але в такий спосіб найкраще відкараскатись, коли поспішаєш. Відкараскався. Ти не любила Костю; ти взагалі моїх друзів не любила. Хотіла, щоб я водився не з поганими своїми, а з чудовими, ерудованими, цілеспрямованими, різноплановими, але – твоїми. Поки я припалював, він устиг запитатися про «як справи?», на що я трагічним тоном відповів: «погано!» й додав: «скоро буде війна». Нехай думає, що я трошки дзьобнутий.
Після Кості я обманним маневром обійшов відразу двох знайомих дівок, проте, щойно пестлива терапія навушників повернула мене до зосереджено-відсутнього стану, я виніс себе, мов на амбразуру, на Вовку Мумарова, кримінального елемента. Оце таки справді колоритна постать. Він має обличчя героїчно пошарпане, демонічний блиск в очах і перетяту шрамом виголену голову, зате пальці в нього такі пещені, наче головним Вовчиним хобі є манікюр. Колись у часи професійно-творчих пошуків я розробляв його підставній фірмі стиль: логотипчики, бланки і всяку таку потебень. Гроші, отримані за це, були порівняно великі, однозначно брудні і, можливо, навіть криваві. Вовка займається рекетом: його «бригада» сумлінно збирає данину з жалюгідних фірмуль у старій частині Левандівки, але виручених грошей йому навряд чи вистачає на щось більше, ніж манікюр. Одначе він уміє бути щедрим тією приємною щедрістю, яка ні до чого не зобов'язує.
- Darova, davno ne vidilis, - промовив Вовка; унікальні особливості його вимови може передати хіба що спотворений трансліт. – Kuda ides?
- Дамой, - відповів я. Я з ним по-російськи, так якось спокійніше.
- A ia bla exal s Levandovki pacanov sobirat, - Вовка явно збирався затримати мене в цьому місці, де так зручно було б перетнути перехрестя з Зеленою і рушити далі за курсом. – Kakoito bla pasazir postavil kiosk na nasei teritorii. Mi karoce vcera s pacanami padxodim a on govorit eto moia casnaia sobstvenost. Ia bla gavaru mi tvou bla sobstvenost tebe v grob polozim. A on suka bla bazarit tipa pacani ia zvonu v miliciu bla. Ti moego bratana Vladika znaes?
Знаю я Владіка, про що й кивнув, бо зовсім не хотів порушувати цей потік первісно-злочинної свідомості, часто-густо пересипаний неозначеним артиклем «bla».
- Nu ti znaes bla Vladik tolko cto visel on sutki sutit ne budet. On etomu bla tipu gavarit pozvonis v musarnu srazu zvoni v morg potomu cto skoraia ne pomozet. A etot tip bla pamutil pamutil i bazarit bla tipa ia pod Xudim xozu. Prikin bla apiat etot demon?
Тут уже вимагалась моя реакція, і мені довелось, хоч я мало що зрозумів із Вовчиної історії, прошипіти на знак солідарності щось подібне на «пздц».
- Nu karoce ia seicas edu podnimat pacanov kotorie otdixaut na Sixove. Mi etomu gandonu bla nabili strelku na sem vecera vozle mosta. Kaceli bla budut zopoi slisu, - Вовка радісно розсміявся, гарні «качелі» були для нього, мов злива в пустелі. – Davai s nami! A?
- Нєт, Вова, ізвіні. Мєня ждут, - я зобразив такий винуватий і скрушний вигляд, що навіть кривавий робінгуд Левандівки почувся ніяково. Він мовчки (так прощаються справжні пацани) потиснув мою руку, щербато всміхнувся й енергійно попростував далі.
Фортуна сприяла мені ще кількасот метрів, та коли я різко звернув у бік Академічної, аби зрізати кут, і вийшов на відкритий, залитий вбивчим сонцем простір, все стало на свої місця: на постаменті Грушевського
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»