Завантажити

нього широко розплющеними очима, потім хапнула ротом повітря й несамовито заверещала…
Боксер був не зі страхопудів. Власне, він ніколи й нічого не боявся та мав стовідсоткову впевненість, що так триватиме й надалі. Але тут злякався.
На шалений вереск чорнявої до кімнати влився ще цілий гурт жіночок різного віку й статури. Голови декотрих були запнуті біленькими платинками, деякі тримали в руках сапи, ніби щойно повернулися з городу. Їх було не менше десяти. Високі й низенькі, молоді та вже в літах. Всі сухі, худорляві, обвітрені.
Чорнява жіночка замовкла й на кілька секунд запанувала тиша, яку втім швидко порушила дужава кремезна, середніх літ, молодиця:
– Ти хто такий?
– Я? Я… – І в страшному сні не привиджувалось боксерові опинитися в такому халеп’ї! – Я прийшов до Марічки…
– Що-о? – Дужава жінка, чиї плечі не поступалися в ширині боксеровим, здалося аж захлинулась від обурення. – Та як… та… Ах ти ж лайдацюга, ах ти ж кнуряка! – В її жилавій чоловічій долоні миттю опинилась сапа й вона замахнулася довгим від’яложеним держаком, другою рукою зриваючи зі спортсмена простирадло. – Ану геть звідси, бахуряка!
Побачивши парубка голим, жінки здійняли неймовірний ґвалт…
Тільки досягнута виснажливими тренуваннями боксерська реакція дозволила сіромашному уникнути урази. Наступної миті він кулею злетів з ліжка, підхопив на підлозі щось з одягу (поки нагинався – встиг отримати держалном під гузно) і щодуху рвонув з квартири. Войовничо вимахуючи сапами та вигукуючи щось схоже на бойовий гук легендарних амазонок, жінки ринули слідом…
Того лагідного літнього вечора численні макарівчани мали унікальну насолоду спостерігати на центральній вулиці рідного міста цікаве й незабутнє видовище: проїжджою частиною від центру в напрямку залізничного вокзалу гінко біг молодик, щасливий володар класичної аполонівської статури (особливої схожості з відомою античною статуєю надавала та обставина, що хлопець мчав зовсім голий), прикриваючи грішне місце чи то зіжмаканими трусами, чи то (скоріш за все) шкарпетками, а навздогін за ним тупотіла чималенька громадка озброєних сапами жінок, які підганяли молодика держаками та не дозволяли „аполонові” зупинитися ні на мить. Певно, аби привернути до процесії щонайпильнішу увагу, жіночки несамовито лементували.
Ті, кому не пощастило стати свідками унікального дійства, довго випитували згодом подробиці у щасливчиків, переповідали іншим, історія повнилась новими, дійсними, а більше вигаданими, деталями; дехто вірив усьому, інші запевняли, що все це суцільні байки й нічого подібного не було. І справді, як повірити запевнянням декого з „очевидців”, що для проведення надзвичайного „кросу” працівниками Державтоінспекції перекривався навіть рух у центральній частині міста?!
Серед тих, кому на власні очі поталанило стати глядачами небуденної події, була й невеличка компанія, в складі трьох юнаків, дівчини та рудочубого підпарубчака. Ці реготали найдужче. Хлопчак аж по землі качався, тримаючись за живіт, і ледь не захлинаючись від сміху.
Згодом, коли трохи заспокоїлись, Іванка втаємничила хлопців, насамперед Северина й Антона, в подробиці:
– У моєї подруги, Галки, Ромка її знає – своя квартира. І от цього літа вона віддала її в найм бригаді жінок-полільниць із Західної України, а сама поки живе в матері. От я й привела боксера до Галки, буцім, як до себе. Полільниці зазвичай вертаються о шостій, ну я й уклала його під шосту годину в ліжко, а сама чкурнула з квартири перед самим носом у тіточок. А вже що відбулося далі, можна тільки уявити: вони заходять, а там… Я, до речі, представилась йому Марічкою, це ім’я їхньої бригадирші…
Знову вибухнув регіт.
– Ну, молодець! – захоплено аплодував Северин. – Ну спасибі, це клас! Вважаю, що за Букета ми поквитались повністю!
– Спасибі на батон не намастиш… – загадково промовила дівчина.
– Та в курсі, – махнув рукою Северин. – Що ж, гадаю – такий боєць нам не завадить. Як ти? – звернувся він до Антона. Ромчиної думки годі було й питати.
– В принципі, я не проти, – знизав плечима Антон.
– Отже, вирішено, – урочисто проголосив Северин. – Зараховуємо тебе до вітрогонів!
– Я мушу скласти якусь присягу? – поцікавилась дівчина.


Собача паща, пиріжки та циганський дитсадок.

Водій – „далекобійник” сьогодні знову ночує вдома. Напнутий тент вантажівки, наче батут прогинається під її легеньким тільцем і дбайливо зводить на ноги. Але дівчинка знову присідає та навкарачки просувається туди, де, як вона знає, має бути кабіна. Знову, як і на вікні, звішується вниз, розчіпляє пальці й летить… щоправда зовсім недалеко. Ледве не заплутавшись в якихось дротах, трубках і шлангах, вона перелазить на велетенський паливний бак і зіскакує з нього на землю. В цей час відчиняються двері під’їзду й дівчинка чує знайомий голос:
– Юля! Де ти? Юлечко!
Але дівчинка передбачливо зістрибнула на інший бік. Тихесенько, навшпиньки, вона

читати