Завантажити

На її обличчі усе царював натхненний вираз.
Дівчинка нічого не розуміла з тих слів, що вигукувала тьотя Ада вдень. Але маленькій малярці страшно. Так страшно, як ніколи ще не було. І тому вона не спить, підсвідомо відчуваючи незнану досі небезпеку. Тому вона підводиться. Добре, що тьотя Ада не сховала її вбрання. Не додумалась. Дівчинка неквапно вдягається, довго зашнуровує черевички – в темряві нічого не видно. Бере важкий стілець та обережно, аби не стукнути, підносить його до вікна. Вилазить на стілець, стає на підвіконня й тягнеться руками до кватирки. Кватирка відчинена – дівчинка повсякчас у кімнаті й тьотя Ада дбає про свіжість повітря. Але до кватирки Юля не дістає – вікно високе, а дівчинка маленька. Злізає на підлогу та підходить до забороненої шафи з малюнками. Відчиняє, бере з полиць теки, стосики з малюнками й носить на підвіконня. Нічого, що темно – дівчинка вже добре вивчила свою кімнату. Паперова гірка на підвіконні збільшується, мабуть, досить. Юля знову вилазить на стілець, з нього на підвіконня й обережно стає на стосик Софійчиних малюнків. Вони все ж їй прислужаться. Тепер дівчинка може дістати до кватирки. Стає ніжкою на ручку, якою відчиняється вікно, підтягується, легко пролазить назовні. Тримаючись руками за раму, звішується вниз. Ніжками вона до підвіконня не дістає – там же нема гірки з Софійчиними малюнками. Але Юля пам’ятає, що підвіконня широке, тому сміливо відпускає раму. Та якби воно було й нешироким, якби його взагалі не було – однаково. Вона будь-що повинна залишити цей страхітливий будинок. Вкрите жерстю підвіконня оглушливо гримить. Значить, тьотя Ада може прокинутись і наздогнати. Отже часу на роздуми немає. Змахнувши руками, дівчинка відривається від підвіконня і летить, під гриміння жерсті, в пітьму…


Невдалий штурм, або нотатки зі спортивних буднів макарівчан.

Боксер поспішав на стрічу. Класну „тьолку” пощастило підчепити. Вродлива, весела, задерикувата. А неприступна! Минулого разу тільки й дозволила, що злегка потискати, навіть не поцілувались. Зате який вулканисько вона в ньому розпалила! Нічого, сьогодні обіцяла запросити додому, казала, що старики у від’їзді. Там він уже вдержуватись не буде й самим тисканням не обійдеться, та й засосами теж! Міха-боксер не з тих, котрі довго запрягають! Йому подавай усе зразу, а ні – то довідзення! Міха надовго самотиною не залишиться! Он Оксана знехтувала ним заради якогось хлипкого жевжика, то й біс із нею. Марічка куди яскравіша, загадковіша! Такі бісики пускає своїми ледь примруженими карими очима – хоч на стінку дерись! Ну вже сьогодні вона належатиме йому.
– Привіт! – підвелася з лавиці на „їхньому” місці біля кінотеатру. – А я щойно прибігла!
Свіженька, апетитна, в коротенькому звабливому платтячку. Боксера аж затіпало.
– То що, пішли?
– Куди?
– Ну, обіцяла ж… до тебе!
– А морозиво?
Міха аж підскакував, поки дівчина неквапно смакувала полуничне, доки йшли поволі, тримаючись за руки, до її будинку, поки вона відходила вбік, посекретничати з подругою, яку стріли дорогою.
Нарешті доплентали. Піднялись сходами п’ятиповерхівки, вона відімкнула двері, запросила:
– Ну от, це мій барліг.
Скромненька двокімнатна квартирка, стандартні меблі, ніяких розкошів.
Послухали музику, потеревенили. Він уже ледве стримувався, аби не кинутись в атаку, чоловіче єство правило негайних дій, та слід було вимучити таку-сяку пристойність – терпів. Марічка походжала кімнатою, визирала в вікно, ніби когось виглядаючи, блимала на годинник. „Нервується бідненька! – ховав посмішечку боксер. – Знає, до чого хилиться! А може вона того… вперше? Ото буде хохма, як розкажу хлопцям! Ну все, час уже рушати на приступ!” Та раптом вона сама, певно наважившись, підійшла, поклала на його широкі круті плечі свої долоні:
– Ну що це ми, ходимо один кружки одного, як піонери? Гм? – моргнула в бік спальні.
„Ого! – аж сторопів на якусь мить боксер. – Оце тобі нерішуча!” Притягнув дівчину до себе й аж застогнав у передчутті насолоди.
– Веди! – прохрипів.
Дівчина штовхнула двері та пропустила його вперед. Міха було одразу взявся до справи, задер їй кофтинку, але Марічка відсторонилась:
– Зажди. Ти роздягайся й – під ковдру, а я забіжу до ванної, ну... сам розумієш!..
Вдруге йому повторювати було зайве. В мент звільнився від ганчір’я і…
Збігло кілька хвилин. „Щось довго вона там шпортається, – нетерпеливився хлопець, лежачи голий, у повній бойовій готовності. – Певно чепуриться. Набіса? Йди вже, яка є!”
І раптом він почув голоси. Жіночі. Що таке? Хіба запросила подругу? Оце сюрприз! Оце скромниця! Стривай, що за гамір? Та їх там більше, аніж дві! У своїх силах боксер, звісно впевнений, та все ж воно якось…
Раптом двері спальні рвучко розчинились та до кімнати стрімко увійшла невеличка чорнява жіночка. Вона зразу побачила боксера, що лежав лише злегка прикритий простирадлом, якусь хвильку мовчки дивилась на

читати